Відразу після своєї появи, свічки Яблочкова завоювали загальну увагу, і наробили багато шуму. Це і не дивно: вже в 1877 році з їх допомогою було вперше вдало організовано вуличне освітлення на Avenue de L `Opera в Парижі. Всесвітня виставка, що відкрилася в наступному році, дала можливість багатьом електротехнікам познайомитися з цим чудовим винаходом.

Під назвою «російське світло» свічки Яблочкова використовувалися пізніше для вуличного освітлення в багатьох містах світу. Ці лампи цікаві ще й тим, що вимагали виключно змінного струму, оскільки швидкість згоряння позитивного і негативного електродів в них була не однаковою і при постійному струмі треба було робити позитивні електроди більш товстіші. Саме для Яблочкова, Зеноб Ґрамм  (відомий бельгійський винахідник магніто- і динамоелектричніх машин) виготовив свій перший генератор змінного струму. Але поряд з перевагами, свічки Яблочкова мали свої недоліки. Головна незручність полягала в тому, що вугільні стержні в них згорали дуже швидко – свічка середньої величини світила не більше двох годин.

Цей недолік, втім, був притаманний і багатьом іншим дуговим лампам. Не раз у винахідників була думка вкласти вольтову дугу в позбавлений кисню простір, адже завдяки цьому лампа могла б горіти значно довше. Довгий час ці спроби не вдавалися, оскільки намагалися викачати повітря повністю з усієї лампи. Американець Джандус перший придумав розміщувати в колбі не всю лампу, а тільки її електроди. При виникненні вольтової дуги, кисень, що був в посудині, швидко вступав у реакцію з розпеченим вуглецем, так, що незабаром усередині колби утворювалася нейтральна атмосфера. Хоча кисень і продовжував надходити через щілини, вплив його сильно послаблювалася, і така лампа могла безперервно горіти близько 200 годин. Чергова історія розвитку пристроїв освітлення – в наступній статі.