Після появи перших дугових ламп, було ряд дослідників взялися за вирішення складного завдання: винайти конструкцію дугової лампи, яка була б позбавлена недоліків початкового варіанту. Таким чином з’явилася дугова лампа з ручним регулюванням довжини дуги. Вона була сконструйована французьким фізиком Фуко у 1844 році. Деревне вугілля він замінив паличками з твердого коксу. Вже в 1848 році він вперше застосував дугову лампу для освітлення однієї з паризьких площ. Нажаль, це був короткий і дуже дорогий досвід, оскільки джерелом електрики служила потужна батарея. Пізніше були винайдені різні пристосування, керовані годинниковим механізмом, який автоматично здвигав електроди в процесі їх згоряння.

Зрозуміло, що з точки зору практичного використання бажано було мати лампу, не ускладнену додатковими механізмами. Але чи можна обійтися без них? Виявилося, що так. Якщо поставити дві вуглинки не одна проти одної, а паралельно, притому так, щоб дуга могла утворюватися тільки між двома їх кінцями, то відстань між кінцями вугілля завжди зберігалася б незмінною. Конструкція такої лампи здається дуже простою, але насправді створення її потребувало великої винахідливості. Вона була придумана в 1876 році російським електротехніком Яблочковим, який працював у Парижі в майстерні академіка Бреге.

Свічка Яблочкова складалася з двох стрижнів, виготовлених з щільного роторного вугілля, встановлених паралельно і розділених гіпсовою пластиною. Остання грала подвійну роль: вона служила і для скріплення вуглин між собою і для їх ізоляції, дозволяючи вольтової дузі утворюватися лише між верхніми кінцями вугілля. По мірі того, як вугілля зверху згорало, гіпсова платівка плавилася і випаровувалася, так що кінчики вугілля завжди на кілька міліметрів виступали над платівкою. Звісно, на даному етапі розвиток дугової лампи не припинився, але про це – в наступній статті.