Навіть у вдосконаленому вигляді дугові лампи (свічка Яблочкова, вдосконалена Джандусом) не змогли отримати досить широкого поширення. Вольтова дуга – дуже сильне джерело світла, та яскравість її горіння неможливо зменшити нижче певної межі, що робить їх ідеальними для освітлення великих залів, вокзалів чи площ але абсолютно непридатними для застосування в маленьких житлових або робочих приміщеннях.

Набагато зручніше в цьому сенсі були лампочки розжарювання. Їх структура проста: електричний струм, проходячи через тонку нитку, нагріває її до високої температури, завдяки чому вона починає яскраво світитися. Ще в 1820 році французький вчений Деларю виготовив першу таку лампу, в якій розжарювалася платинова спіраль. Після цього продовж півстоліття лампи розжарювання майже не використовувалися, оскільки не могли знайти відповідного матеріалу для нитки.

Спочатку найбільш зручним здавалося вугілля. У 1873 році російський електротехнік А. Н. Лодигін зробив лампочку в якій розжарювались стрижні з реторного вугілля. Він же перший почав відкачувати з колби повітря. Зрештою, йому вдалося створити першу лампочку розжарювання, яка отримала деяке практичне застосування, але вона залишалася ще дуже недосконалою. У 1878 році американські електротехніки Соєр і Манн за іншими даними це був Джозеф Суон (Сван), котрий навіть патент відповідний мав та і є більш відомим,  знайшли спосіб виготовляти маленькі вугільні волокна невеликого перерізу шляхом обвуглювання картону в графітовому порошку. Ці волокна вкладали в скляні колби. Однак і ці лампочки були дуже недовговічні. Саме в цей час даною проблемою зацікавився американський винахідник Едісон, перед яким постала складна проблема підбору більш вдалого матеріали, з якого буде виготовлено складові частини лампочки розжарювання. Яких результатів він зміг досягнути? Про це – в наступній статті.