Складним виявився не лише процес створення нитки розжарювання для лампочки, але й безпосередньо виготовлення лампочки. Так, нитку поміщали в скляну колбу між двома платиновими електродами, вплавленими у скло (дорогу платину доводилося використовувати тому, що вона мала однаковий зі склом коефіцієнт теплового розширення, що було дуже важливо для створення герметичності).

Нарешті, за допомогою ртутного насоса з лампи викачували повітря, так що в ній залишалося не більше однієї мільярдної частини того повітря, яке містилося в ній при звичному тиску. Коли викачування закінчувалося, лампочку запаювали і насаджували на цоколь з контактами для вкручування в патрон (і патрон, і цоколь, а також інші елементи електричного освітлення, що збереглися майже без змін до наших днів – вимикачі, запобіжники, електричні лічильники та багато іншого – були також винайдені Едісоном). Середня довговічність лампочки Едісона становила 800-1000 годин безперервного горіння.

Майже тридцять років лампочки виготовлялися описаним вище методом, але майбутнє було за лампочками з металевою ниткою розжарення. Ще в 1890 році Лодигін придумав замінити вугільну нитку металевою з тугоплавкого вольфраму, що мав температуру плавлення 3422 градусів Цельсія. Однак промислове виготовлення таких ламп почалося тільки в XX сторіччі. Не дивлячись на переваги ламп розжарювання, без використання яких сучасна людина навряд чи змогла б уявити своє життя, паралельно почали розвиватися і інші – альтернативні варіанти освітлення. З класифікацією сучасних джерел світла ми познайомимося в наступній статті.