Tag Archives: Свічка Яблочкова

про жарівки

Свічка Яблочкова: її особливості, недоліки та переваги

Відразу після своєї появи, свічки Яблочкова завоювали загальну увагу, і наробили багато шуму. Це і не дивно: вже в 1877 році з їх допомогою було вперше вдало організовано вуличне освітлення на Avenue de L `Opera в Парижі. Всесвітня виставка, що відкрилася в наступному році, дала можливість багатьом електротехнікам познайомитися з цим чудовим винаходом.

Під назвою «російське світло» свічки Яблочкова використовувалися пізніше для вуличного освітлення в багатьох містах світу. Ці лампи цікаві ще й тим, що вимагали виключно змінного струму, оскільки швидкість згоряння позитивного і негативного електродів в них була не однаковою і при постійному струмі треба було робити позитивні електроди більш товстіші. Саме для Яблочкова, Зеноб Ґрамм  (відомий бельгійський винахідник магніто- і динамоелектричніх машин) виготовив свій перший генератор змінного струму. Але поряд з перевагами, свічки Яблочкова мали свої недоліки. Головна незручність полягала в тому, що вугільні стержні в них згорали дуже швидко - свічка середньої величини світила не більше двох годин.

Цей недолік, втім, був притаманний і багатьом іншим дуговим лампам. Не раз у винахідників була думка вкласти вольтову дугу в позбавлений кисню простір, адже завдяки цьому лампа могла б горіти значно довше. Довгий час ці спроби не вдавалися, оскільки намагалися викачати повітря повністю з усієї лампи. Американець Джандус перший придумав розміщувати в колбі не всю лампу, а тільки її електроди. При виникненні вольтової дуги, кисень, що був в посудині, швидко вступав у реакцію з розпеченим вуглецем, так, що незабаром усередині колби утворювалася нейтральна атмосфера. Хоча кисень і продовжував надходити через щілини, вплив його сильно послаблювалася, і така лампа могла безперервно горіти близько 200 годин. Чергова історія розвитку пристроїв освітлення – в наступній статі.

про жарівки

Перша лампа з ручним регулюванням довжини дуги

Після появи перших дугових ламп, було ряд дослідників взялися за вирішення складного завдання: винайти конструкцію дугової лампи, яка була б позбавлена недоліків початкового варіанту. Таким чином з’явилася дугова лампа з ручним регулюванням довжини дуги. Вона була сконструйована французьким фізиком Фуко у 1844 році. Деревне вугілля він замінив паличками з твердого коксу. Вже в 1848 році він вперше застосував дугову лампу для освітлення однієї з паризьких площ. Нажаль, це був короткий і дуже дорогий досвід, оскільки джерелом електрики служила потужна батарея. Пізніше були винайдені різні пристосування, керовані годинниковим механізмом, який автоматично здвигав електроди в процесі їх згоряння.

Зрозуміло, що з точки зору практичного використання бажано було мати лампу, не ускладнену додатковими механізмами. Але чи можна обійтися без них? Виявилося, що так. Якщо поставити дві вуглинки не одна проти одної, а паралельно, притому так, щоб дуга могла утворюватися тільки між двома їх кінцями, то відстань між кінцями вугілля завжди зберігалася б незмінною. Конструкція такої лампи здається дуже простою, але насправді створення її потребувало великої винахідливості. Вона була придумана в 1876 році російським електротехніком Яблочковим, який працював у Парижі в майстерні академіка Бреге.

Свічка Яблочкова складалася з двох стрижнів, виготовлених з щільного роторного вугілля, встановлених паралельно і розділених гіпсовою пластиною. Остання грала подвійну роль: вона служила і для скріплення вуглин між собою і для їх ізоляції, дозволяючи вольтової дузі утворюватися лише між верхніми кінцями вугілля. По мірі того, як вугілля зверху згорало, гіпсова платівка плавилася і випаровувалася, так що кінчики вугілля завжди на кілька міліметрів виступали над платівкою. Звісно, на даному етапі розвиток дугової лампи не припинився, але про це – в наступній статті.