Сонячна станція розміщена у селі Ралівка, Самбірського району, Львівської області. Потужність станції – 4,1 МВт. Побудована компанією ТОВ «Солар Стальконструкція».
Процес будівництва можна поділити на декілька важливих етапів:
Планування
Ще на етапі створення архітектури майбутньої сонячної станції, проектна команда на чолі з архітектором, визначає найбільш оптимальні вимоги або геометрію системи кріплень, що є вихідними даними для її проектування і виробництва. Базовими параметрами для проектувальника системи кріплення є: розташування модуля (книжкове або альбомне), кількість рядів модулів (1-8), кут нахилу до горизонту, кількість модулів на 1 конструкцію, вага модуля.
Після того як визначена загальна геометрія, проектувальник накладає її на дані геодезичної зйомки і геологічного звіту про структуру ґрунту і підземних вод. Саме ці дані дозволяють визначити можливі середні і граничні навантаження, яким буде піддаватися майбутня сонячна станція. Залежно від вітрового регіону і сейсмічності району будівництва, визначаються додаткові ризики можливих землетрусів або ураганів, тому для таких районів проектувальники зазвичай застосовують збільшений поправочний коефіцієнт 1,5 або 2 до граничного навантаження на конструкцію.
Фундамент
Окремої уваги заслуговує фундамент майбутньої станції, який може бути пальовий, бетонний стрічковий, цільно-монолітний, комбінований. Для правильного визначення фундаменту використовують геологічний звіт про склад грунту: так, наприклад, якщо грунт щільний, глинистий з високою утримуючою здатністю, то можливе використання пальового фундаменту, якщо ж грунт сипучий або піщаний, з невисокою утримуючою здатністю, – то, як правило, застосовують стрічкові або комбіновані бетонні фундаменти. Для регіонів з особливо-складними грунтами: гірські кам’янисті райони або заболочені повзучі території, застосовують цільно-монолітні бетонні фундаменти.
Так як в більшості розвинених країн під сонячну енергетику виділяються території, використання яких не можливе для сільського господарства, то проектні інженери, як правило, стикаються з нестандартними грунтами, і відповідно, змушені пропонувати нестандартні рішення.
Додатково, рішення інженера може бути перевірено польовими випробуваннями на утримуючу здатність грунту, де вже теоретичні розрахунки коригуються з урахуванням практичних випробувань.
Каркас
Після того, як визначені всі навантаження – можна приступати безпосередньо до промальовування майбутньої конструкції станції. Як правило, каркас сонячної станції складається з профілів, виготовлених з стандартної вуглецевої або конструкційної сталі, яка після механічної обробки покривається антикорозійним захистом. У світі найбільш поширеним і надійним способом є гаряче цинкування, хоча може застосовуватися і грунтування з подальшому нанесенням лаку або емалі.
Крім сталевих конструкцій можливе використання алюмінієвих профілів, які зараз дуже поширені через їхнє масове використання (металопластикові вікна, двері), а також через пластичність алюмінію в процесі екструзії профілів і можливості виготовлення майже будь-яких геометричних перетинів з високою точністю. Крім того, алюмінієві конструкції досить легкі, що знижує навантаження на фундамент. При цьому, при використанні алюмінію є кілька суттєвих недоліків – старіння: алюміній, не покритий додатковим захистом, надзвичайно швидко старіє і втрачає свої властивості міцності, тому його так само необхідно піддавати антикорозійного обробці. Звичайно застосовується срібне анодування товщиною від 7 до 21 Мкм. Так само, межа міцності алюмінієвих профілів істотно нижче сталевих, тому в більшості випадків необхідно проводити додаткову термообробку-загартування алюмінію. Ну і, напевно, самим основним недоліком алюмінієвих конструкцій є їх вартість, яка перевищує сталь в середньому в 2-3 рази.
Крім несучих елементів з алюмінію і сталі (палі, балки, ригеля, підкоси, ферми, розкоси) в системах кріплення застосовуються різноманітні кріпильні елементи – метизи та прижими. Найчастіше це зроблено для того, що б уникнути на місці монтажу таких операцій як свердління і зварювання різних елементів.
Кріплення ж безпосередньо сонячних модулів здійснюється на спеціальні кріпильні пази, передбачені виробником модуля або прижимами, які повинні працювати у спеціально позначених місцях, що б рівномірно розподілити навантаження, що діють на модуль.
Коли проект конструкції готовий, видається специфікація елементів, яка передається виробнику конструкції, який вже відповідає безпосередньо за якість матеріалів, що використовувались, і їх відповідність проекту.
Матеріали надані компанією «Солар Стальконструкція».
Довідка: ТОВ «Солар Стальконструкція» – українська компанія по проектуванню і виготовленню систем кріплення сонячних модулів для будівництва сонячних електростанцій. Компанія має потужності з виробництва сталевих гнутих профілів з асортиментом більш 200 типорозмірів-перетинів.
Передрук статті: “Як будували Самбірську сонячну електростанцію на Львівщині. Фото“