Жінки-воїни. Міф чи реальність.

Майже всі стародавні літописці говорять про існування жіночого войовничого племені амазонок. Вперше про них згадується в Іліаді. Вони приходили на допомогу Трої. Пріам говорить: "І я вважався союзником фригіян в той час, коли прийшли рівні по силі мужам амазонки"(рапсодія 111, ст.188). Пізніше про них коротко говорять Гекатей (550 літ. До Р.Х.), Есхіл (525-456р. до Р.Х.), Пиндарь (522-442р. до Р.Х.), Скилакс Каріандерський (521- 485 р.) та багато інших істориків.
Звідки, хто вони та яку роль відіграли в нашій історії, ми і розглянемо в цьому розділі. Войовнича община давньоукраїнського жіноцтва III-I тисячоліття до н.е. заселяла низ Дніпра, причорноморські й приазовські степи та територію на Дону. Амазонки займалися скотарством, мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом та військовим добутництвом. За свідченням античних істориків, амазонки були вправними вершницями, хоробрі, витривалі, дужі воячки, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком і стрілою. Носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки. Звідси і друга назва амазонок - Косачки, Косачі.
Перша ж назва часто трактується, як безгруді, начебто через те, що амазонки видаляли собі одну грудь, для зручнішого використання луку, або ж для того, щоб права рука була сильнішою. Ця етимологія є помилковою. Бо нинішнім жінкам - лучницям нічого не заважає. В музеях Греції, Ближнього Сходу, Єгипту, Європи, Америки збереглося сотні древніх малюнків, скульптур, барельєфів амазонок. Там вони зображаються з одною оголеною груддю і ніде немає безгрудих жінок-воїнів.
Можливо таке помилкове трактування пішло від неправильного розділення коренів: а-мазос. Через те, що для іноземних істориків це слово є чужинським. Якщо ж ми розкладемо слово на ама-зона, то побачимо спорідненість зі слов'янськими словами: ама - ома- ума - ум, зона - жона - жена. Ам - ом - ум означають розум, зона - жона - жена означають жінка. Отже амазонки - це "розумні жінки". На думку В.К. Тредьковського - "амазонки" - грецьке спотворення слов'янського "Омужени", тобто "мужні жінки", як, мовляв, вони самі себе та інші народи їх називали. Ще одне тлумачення етимології слова "амазонки" знаходимо у чеського автора, який виступає під криптонімом. У статті "o samazonkach"( "Krok", Прага, 1827) він виводить його від слов'янського "самажонки", "самажони", тобто "самі жінки". І звичайно, що багатьох Європейських істориків вони дивують своїм статусом, стилем життя, мудрістю і хоробрістю. Але тільки не нас - українців. І я поясню чому.
В історії амазонки часто згадуються поруч зі Скіфами. Їх території були суміжні, а відносини доволі не байдужі. За віросповіданням амазонки були язичницями (сонцепоклонницями). І щороку на свято Ярила мали шлюб з молодими скіфами. При народженні дітей виховували лишень дівчаток. Хлопчиків віддавали скіфам або вбивали (за Геродотом) чи зумисне травмували (за Гіппократом). Про сімейне з'єднання скіфів з амазонками і утворення нового племені говорить Скилакс: "Азія починається від р. Танаїса, і першим азіатським народом є Понт - Савромати. Цим народом правлять жінки - амазонки". Назва племені - Савромати, дослівно перекладається, як Цар - мати. Детальніше про виникнення сарматів говорить Геродот: " коли еліни билися з амазонками, тоді, кажуть, еліни, після перемоги на Термодонті, відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але на морі амазонки, напавши на чоловіків, зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали як користуватися ні кермом, ні вітрилами, ні веслами. Коли вони зарізали чоловіків, вони віддалися на волю хвиль і вітру. І так вони прибули на Меотидське озеро (Азовське море) до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі вглиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства. Скіфи не могли зрозуміти, що це таке: вони не знали ні їхньої мови, не бачили такого одягу, не знали, що це за плем'я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, і почали з ними битися. Після битви, підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившись, вони вирішили більше ні в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх у такому числі, скільки було там жінок. Вони наказали їм отаборитися поблизу них і робити все те, що ті роблять. Так вирішили скіфи, бажаючи мати дітей від амазонок. Пішли туди юнаки і робили, як їм було доручено. Отже, коли амазонки зрозуміли, що юнаки прийшли не для того, щоб їм шкодити, вони перестали звертати увагу. Так із дня на день один табір наближувався до іншого. Юнаки, як і амазонки, не мали з собою нічого, крім зброї та своїх коней. І вони жили так само, як і ті, їздили на полювання і робили наскоки. Амазонки в середині дня зазвичай робили ось що. Вони розходилися по одній, по дві, окремо одна від одної для природних потреб. Побачивши це, і скіфи почали робити так само. Якось, коли одна з них відійшла від інших, юнак зовсім наблизився до неї, вона відштовхнула його, але дозволила йому з'єднатися з нею. Вони не могли розмовляти один із одним (не могли розумітися словами), але амазонка вказала йому рукою прийти наступного дня на це саме місце і привести з собою ще іншого, щоб їх було двоє, і що вона приведе з собою ще іншу. Юнак, повернувшись, розповів про все це своїм товаришам. Наступного дня, на те місце прийшов він і привів із собою іншого. Там він знайшов амазонку, що чекала на нього разом із іншою. І всі інші юнаки, коли довідалися про це, почали зустрічатися з іншими амазонками. Потім вони об'єднали обидва табори і почали жити разом і кожен із них мав за свою жінку ту, з якою він уперше з'єднався. Що ж до мови, то чоловіки не могли вивчити мову жінок, але жінки швидко засвоїли мову своїх чоловіків. Коли стало можливим взаєморозуміння між ними, чоловіки сказали амазонкам: "У нас є батьки, є в нас і своє майно. Отже, досить нам цього життя. Нумо повернімося і житимемо з усіма іншими. Ми візьмемо вас із собою, як наших дружин, а не якихось там інших". Але амазонки ось що відповіли на це: "Ми не можемо жити з вашими жінками, бо в нас і в них різні звичаї. Адже ми стріляємо з луків і кидаємо дротики, їздимо верхи, не знаємо жіночих робіт. А ваші жінки нічого того не вміють робити, про що ми сказали, але живуть там на возах і займаються жіночими справами і на полювання не ходять і взагалі не ходять нікуди. Отже не зможемо з ними затоваришувати. А якщо ви хочете мати нас своїми дружинами і бути чесними людьми, ідіть до ваших батьків і візьміть належну вам частку майна, і тоді ми будемо жити з вами окремо від них. Юнаки послухалися їх і так зробили. Але коли вони взяли свою частину майна і повернулися до амазонок, жінки сказали їм: "Ми занепокоєні і нас охоплює страх, якщо ми житимемо в цій країні, по-перше, тому, що ми спричинили до того, що ваші батьки втратили вас, а по-друге, тому, що ми завдали стільки шкоди вашій країні. Якщо ви вважаєте нас достойними бути вашими жінками, хай ми всі зробимо таке: відійдемо з цієї країни, перейдемо за ріку Танаїд і там оселимося". Юнаки і на це погодилися. Вони перейшли ріку Танаїд і пройшли ще на відстань трьох днів шляху від Танаїду на схід і три дні шляху на північ від Меотидського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи і разом із своїми чоловіками і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки. Савромати розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки не навчилися їй як слід, що ж до шлюбів, то ось у них так встановлено: жодна дівчина не виходить заміж, поки вона не вб'є якогось ворога. Буває так, що деякі з них помирають неодружені, якщо їм не довелося виконати це за звичаєм." (Геродот "Історії в дев'яти книгах" - Наукова думка, Київ, 1993, ст.205-206).
Мушу зазначити, що Геродот описав виникнення сарматів з розповідей, тому для нього все виглядало саме так. Але на мою думку цю історію можна розглянути і з іншого боку. І відповісти на запитання, які мимоволі виникають. Наприклад: Чому і як саме виникло плем'я амазонок? Чому саме зі скіфами вони вирішили з'єднатися? Чому тільки скіфи здогадалися вести таку тактику, щодо амазонок? І чому чоловіки погодилися на умови жінок? Думаю, що відповіді треба шукати в історії і світогляді (релігії) цих братніх племен, які виникли одне із другого і були прапредками Українців. Дивно, але історія людства почалася з матріархату і главенства жіночого начала, і у витоках людської еволюції породило культ поклоніння Великій Богині (Бабі) практично у всіх народів світу. Початковий архетип народження, початок життя, творення Природи підсвідомо призводили до поклоніння Матері Землі, яка дає все для життя людей.
Древні етноси бачили в усіх космічно-небесних процесах і могутніх силах Природи нерозривну гармонію чоловічого і жіночого начал, де чоловіча енергія містилась в ідеї (сімені), а жіноча енергія проявляється в народженні та творінні.
Отже в епоху верхнього палеоліту - 25-10 тис. р. до н.е. образ жінки був однією з основних тем у мистецтві людей північної зони. В цей період люди жили в екстремальних умовах. Їжу в першу чергу могли отримати працездатні члени общини. Жінка ж мала досить високий статус. Вона народжувала і виховувала дітей, повинна була захищати житло, слідкувала за вогнем. І саме через ці обов'язки її обожнювали. Жінка розглядалась як господиня житла, а житло, з іншого боку, як "утроба" світу його мешканців. Саме тут чоловік відчував себе в безпеці. Жінка була жрицею вогню - важливого атрибуту життя. Вона виконувала всі магічні обряди, пов'язані зі світоглядом тих часів. Семантика жіночих зображень тих часів, їхні функції за даними етнографії та виходячи з контексту археологічного культурного шару, визначаються як помічниці при пологах, Матері - охоронниці, вмістилища жіночого пращура, матері прародительки, такими які керують душами родової громади, посібницями плодючості. Найбільшу кількість жіночих зображень знайдено в Мізині - близько 20. Вони виготовленні з бивня мамонта. Ці статуетки переважно 5-10 см заввишки, крайні розміри 2.3 - 14.5 см, віковий склад жінок громади: дівчата, жінки, літні господині та берегині дому. Вони використовувалися в різних обрядах, а також під час ініціацій, пов'язаних з оформленням переходу людини від молодшої вікової групи до старшої, що принципово змінювало її громадський статус. З ініціаціями, ймовірно пов'язані "різновікові" жіночі фігурки на півночі та чуринги Кам'яної Могили на півдні. Обряди посвят та переведення із одної групи в іншу збереглися аж до ХХ ст. н.е. Особливої уваги заслуговує синкретичний образ жінки-птаха, відображений в мізинській скульптурі. Ця міфологічна істота, яка з'єднує реальний та потойбічний світ, а також є, можливо, тотемічним пращуром. Цей образ дуже сильне значення має і в слов'янському світогляді - Мати Слава ("Велесова книга").
В епоху мезоліту (10 - 7 тис. до н.е.) відбувалося накопичення знань з географії та біології, яким сприяли необхідність удосконалення мисливського промислу та процесу розділення обробки мисливської здобичі. Мисливець повинен був не лише добре знати особливості рельєфу місцевості полювання і вільно орієнтуватися у просторі, а й знати склад та звички тваринного світу, біологію розмноження промислових тварин, склад і їстівні якості рослин довкілля. Без цих знань важко було успішно вести мисливсько-збиральницьке господарство і неможливо було б перейти до доместикації рослин і тварин, перші спроби якої на півдні України розпочалися наприкінці мезоліту - початку неоліту. Розвиток виробництва також зумовлював потребу в подальшому удосконаленні математичних та астрономічних знань. Населення поклонялось Сонцю і пов'язаному з ним теплу, а також вогню, який символізував домашнє вогнище з його затишком та спокоєм. Оригінальний звичай простежений С.М.Бібіковим під час дослідження парного мезолітичного поховання в гроті Мурзак - Коба в Криму. В процесі розкопок та анатомічного вивчення жіночого кістяка з'ясувалося, що у небіжчиці було ампутовано дві останні фаланги на мізинцях обох рук, причому ще за життя жінки. Це мало обрядове значення. Одне із них - що жінка була жрицею. Ампутація, сама по собі засвідчує певні досягнення хірургічної практики первісної людини. Це дійство виконувалося при ініціації, тобто переході із одного статусу в інший.
Розподіл праці серед мешканців громади за доби неоліту (7-5 тис. р. н. е.) починає мати статево-віковий характер у населення, як із виробничим, так і з привласнюючим господарством. У землеробів на чоловіків припадали найбільш працемісткі роботи: розчищення поля, підготування ґрунту до посіву. З цією метою створювалися робочі групи з членів общини, іноді з запрошенням сусідів - родичів. На ранніх етапах розвитку скотарства велику роль відігравала праця жінок. Але пізніше із зростанням стада, догляд за тваринами ставав справою чоловіків та юнаків. Мисливство та рибальство також були чоловічим заняттями, збиральництвом займалися жінки. Вони готували їжу, збирали хмиз, носили воду, доглядали маленьких дітей. Саме жінки за етнографічними даними у більшості випадків ліпили глиняний посуд. У суспільствах із привласнюючою економікою жіноче збиральництво іноді давало більшість продуктів харчування. Однак мисливство було важливим фактором соціальних зв'язків і вимагало організованих форм праці, що надавало великого значення діяльності чоловіків в об'єднаному трудовому колективі. Вони також займались виробництвом основних знарядь праць. Функції жінки в общині були направлені на забезпечення внутрішньо-общинного біосоціального відтворення. Вони пов'язані з відтворенням індивіда та підтриманням економічної основи власного осередку, що складався з жінки та її дітей і, частково, чоловіка. Зовнішнім середовищем для жінки були сама община, та її осередки з інших жінок та дітей. Взаємодія з ними здійснювалася через обмін їжею, сумісні роботи, взаємодопомогу при догляді дітей. Це нагадує жіночі громади під час довготривалої відсутності чоловіків в період війни в пізні століття. Але думаю, що мисливська діяльність жінок також могла мати місце за довгої відсутності чоловіків. І в цей час жінки виконували роль захисниць. Припускаю, що в зв'язку з розподілом праці і взаємодопомогою, між жінками утворювалися групи з різними обов'язками: одні слідкували за дітьми, другі займались виробництвом, ремісництвом, інші випасали худобу та охороняли плем'я. Це змушує нас замислитися. Для того щоб із дня в день робота йшла легше, більш організовано, і діяльність майстрів, тої чи іншої майбутньої галузі, удосконалювалась, потрібно було вчитися на помилках, систематизувати знання і передавати іншим. Думаю, що створювалися своєрідні первісні школи, де передавалися знання конкретної групи, конкретної діяльності. І займалися цим саме жінки. Навіть якщо припускати, що жінки ніколи не займались мисливством (в чому я особисто сильно сумніваюсь) то не думаю, що скотарська справа була дуже легкою. Потрібні володіння багатьма навичками: утримувати худобу в стаді, захищати її від диких звірів та голодних сусідів. І якщо жінка була першою, то напевне вона володіла ними, а з часом і удосконалювала. І саме вона навчала своїх дітей - хлопчиків скотарству. І останнє: жінки - охоронниці - чи це не перші жінки-воїни, чи не найперші амазонки? Зрозуміло, що для того щоб бути хорошим захисником, треба постійно удосконалюватися в майстерності а значить тренуватися. Тренуватися впродовж дня, забавлятись та влаштовувати змагання. Мушу зазначити, що і хлопчики і дівчата росли і виховувались разом, а при досягненні певного віку розділялися на громади. Хоча я особисто думаю, що в ці ранні періоди розвитку нашого народу вже простежувалися розподіли на касти (може не так чітко, як хотілося б історикам), а жінка займала ще й верховну роль, тому можна припустити, що кастовий розподіл стосувався і жінок. Це простежується на протязі всієї нашої історії: жінки-раби, жінки-вайш'ї, жінки-волхвині, були жінки-цариці, тобто жінки-воїни. Цьому є підтвердженням релігійний світогляд людей мезолітної епохи.
В цей період з являється багато образів Матері-Богині, як віддзеркалення різноманітних сил природи. У древніх шумерів - це богиня любові Іштар, яка має багато імен - Владичиця, Цариця Царів, Діва-Войовниця. Велику роль в обрядах відводили вогню. Йому звичайно придавалося очищувальна сила, що найяскравіше виявлялося у вогнищах, розведених на похованнях у ямах із множинними захороненнями. Не виключено, що компонентом вогню, який символізував відродження, були вуглини в могилах. В Україні з правіку відомо, що жінка була берегинею сімейного вогню (родинного, родового, народного).
В період енеоліту та бронзового віку у населення трипільської та інших землеробських культур був поширений культ родючості, тісно пов'язаний з основними галузями господарства - землеробством і скотарством. У трипільців він асоціювався з образом жінки - матері - прародительниці, що відбилося перш за все у керамічній пластиці. На жіночих статуетках підкреслюються насамперед ознаки, що стосуються материнства, родючості: груди, стегна, статеві ознаки; часто жінку зображали вагітною. Ідея зв'язку жінки із землею втілюється у зображеннях рослин у нижній частині живота. Про використання жіночих фігурок у ритуалах, пов'язаних із родючістю землі, які проводилися під час зимово-весняних свят, свідчать глиняні з домішками борошна статуетки. Вважають, що до культу родючості були причетні і нечисленні чоловічі фігурки. Велику роль у релігійних уявленнях трипільців відігравав образ змія-вужа. Він був посередником між небом і землею та пов'язувався з весняним пробудженням землі. Крім того існував образ змія-дракона, що був уособлення чоловічого начала. В обох випадках змій виступає охоронцем. Його зображення на жіночих статуетках трактується як символ охорони плоду, а на великих посудинах - зерновиках, він є охоронцем їхнього вмісту. Особливе значення в обрядності й міфотворчості землеробів мав образ бика і корови. Іноді образ бика пов'язують з образом жінки-матері або виступає символом сонячного божества. Корова пов'язувалась з землею і була символом матері-годувальниці. Творення культів відбувалося здебільшого, очевидно, в домашніх святилищах, де будувалися спеціальні жертовники-вівтарі хрестоподібної або округлої форми. Були у поселеннях і будівлі-святилища, споруджені навмисне для відтворення культів великою сім'єю чи громадою. Л.М.Макаревич у Сабатинівці розкопав будинок площею 70 м2 із входом у вигляді вузького коридору. Під протилежною до входу стіною розташовувався прямокутний клиноподібний вівтар, на якому містилися 16 сидячих у крісельцях жіночих статуеток. Поряд у кутку стояв масивний глиняний трон із рогатою спинкою, а перед ним - округла купольна піч, біля якої поряд із посудом, лежали п'ять зернотерок і п'ять статуеток. Судячи з малюнків на посуді, де зображені жінки, котрі, очевидно, танцюють, різні ритуали могли супроводжуватися танцями. З ритуалами були пов'язані й деякі різновиди посуду, зокрема так звані біноклеподібні посудини. К.К.Чернигин розглядає їх як своєрідні антропоморфні скульптури, оскільки окремі їхні частини символізують людей з піднятими над головою чашами. Б.О.Рибаков вважає, що біноклеподібні посуди використовувалися в масових обрядах "напування землі". Крім біноклеподібних були й інші ритуальні посудини, зокрема чаші на піддонах. У цих чашах піддон складається з двох-чотирьох досить реалістичних або дуже стилізованих жіночих фігур, які, утворюючи коло, піднімають до неба величезну чарку. Іноді чарку тримає на голові одинока жіноча фігура. Б.О.Рибаков вбачає в цих фігурах перших чародійок (особисто я вважаю, що вже не перших), котрі звертаються до Великої Матері з молінням про воду. Ці чаші використовувалися під час весняно-літніх обрядів і пов'язувалися з магією небесної води. Велике естетичне і змістове навантаження несуть форма та орнаментація посуду. У трипільській орнаментації виділяються сюжети, пов'язані з культом родючості, до яких відносяться символи засіяного поля, проростаючого зерна, небесного дощу. Трапляються сонячні на місячні знаки, спіралі як символи безперервного руху сонця.
Історичні довідки цього періоду підтверджують існування перших святилищ, де обряди виконували жінки. Це навело мене на думку про існування перших жіночих храмів. Якщо було приміщення, то його і жрицю необхідно було обслуговувати і захищати. А робити це могли тільки посвячені особи. Я маю на увазі жінок, які обслуговували жриць і самі в майбутньому могли стати ними. Жінки, які охороняли храми, мали бути професійними воїнами.
Поява на історичній арені племен, господарство яких мало вже спеціалізований скотарський характер, простежується в причорноморських степах України з початку неолітичної доби, а також з поширенням перших виробів з міді. Саме тоді, вважають історики, відбулося становлення певних форм пастушого скотарства, що базувалося на освоєнні та розведенні великої та дрібної рогатої худоби. В слов'янських легендах зберігся факт, що саме жінка приручила корову, свиню, собаку і коня. Наголошую, що все це відбувалося на території скіфів, амазонок, сарматів.
Світогляд степового населення неолітичної та ранньої бронзової доби формувався під безпосереднім впливом тих змін, що відбувалися в господарстві та суспільному устрої, а саме в процесі становлення та розвитку рухливих форм скотарства та утвердження патріархальних відносин. Чільне місце в житті людей посідали проблеми утримання худоби (биків, коней, овець), яка стала основним засобом існування та добробуту степовиків. Це в свою чергу, не могло не позначитися на релігійних уявленнях, як і взагалі на характері мислення давнього степового населення. Худоба стає центром космогонічних уявлень про навколишній світ, посередником у спілкуванні з богами, яким надаються риси найбільш шанованих тварин, що спричинилося до значного поширення таких культів, як культ вепра, бика, корови. Останні відігравали головну роль при жертвоприношеннях та у поховальних ритуалах тощо.
Добі бронзи притаманні воєнні сутички поміж племенами, захоплення чужих територій, протиборство різних племінних груп у боротьбі за худобу, землю, копальні та інші цінності. Зростання ролі воєн призвело до принципових змін у структурі суспільства. Потреби захисту спричинювали укрупнення спільнот. Помітно утверджувалася тенденція до утворення надплеміних структур, що складалися з кількох племен. Це були союзи, або конфедерації. Ускладнення суспільної організації вимагало створення особливих органів керування союзом племен. Знать, яка виділялася при цьому, поступово посідала панівне місце у суспільстві. В суспільстві загальновизнаним стає кастовий поділ.
Перетворення війни на постійний промисел зумовило виокремлення стану військових. Часті війни дедалі помітніше посилювали статус воїна. Хоча більшість вважає, що у війнах брала участь переважна більшість чоловічого населення, є історичні свідчення і про жіночу участь. Ці свідчення здебільшого зустрічаються в скіфо-сарматську добу, але як кажуть "диму без вогню не буває". Попередньо я не раз обґрунтовувала свої думки, щодо виникнення жіночої касти воїнів. Велику роль в цьому відіграє світогляд і обряди нашого народу. Тому думаю, що саме в цей період бронзи могло статися відокремлення жінок-амазонок від чоловічої касти воїнів.
Як відомо ритуалам належала дуже важлива роль. Адже все життя первісної людини, потім в античну епоху, середньовіччя і більш пізніх епох було наскрізь ритуалізоване. Кожен крок її, кожна дія, кожен відрізок життя й переломні його моменти визначалися чіткою й детально розробленою ритуальною програмою. Ритуалізованим було життя не просто окремої людини, але людських колективів у цілому. У традиційному суспільстві ритуал - це найбільш дієвий і по суті єдиний можливий спосіб переживання людиною й колективом критичних життєвих ситуацій. А тому значною була роль ініціаційних обрядів для соціалізації та культуризації молоді. Ритуали ініціацій належать до великої групи обрядів переходу, метою яких було - дати можливість індивіду перейти від однієї соціальної позиції до іншої. Початок таких обрядів ми простежували ще у первісних людей.
В сучасній етнології терміном ініціація позначають:
1. Юнацькі вікові ініціації і взагалі посвячувальні ритуали, що пов'язані з соціалізацією молоді;
2. Обряди, які ритуально оформлюють вступ до різних таємних товариств, які вже пов'язуються з юнацьким віком і набуттям соціальної зрілості й доступні, як правило, для представників однієї статі (каста воїнів, дружинники, січ, амазонки);
3. Жрецькі, шаманські та чаклунські посвячення;
4. Ініціаційні ритуали введення в посаду;
5. Посвячення у вищий ритуальний статус, або так звані "календарні" ініціації;
6. Жіночі ініціації.
Розподіл на жіночі й чоловічі громади дійшов і до наших часів.
Ми не будемо зупинятися на деталізації обрядів ініціації. Не будемо розглядати ініціації згаданих позначень. Лишень коротко зупинимося на військових. Коли юнак ставав повнолітнім, його разом з однолітками забирали в спеціально призначені місця для виховання (ліси, печери, застави, січ) Перед тим він проходив першу ініціацію, що символізувало його смерть для суспільства, в якому він народився. Після багаторічноного навчання він складав іспити і в разі успішного виконання, проходив другу ініціацію, що символізувала його народження, як нової особистості. Він міг повернутися в своє плем'я, а міг назавжди залишитися в чоловічій громаді. Тоді він проходив ще ряд ініціацій, пов'язаних з його статусом у військовому середовищі. Така громада займалась виключно мисливською та військовими службами та промислами. Не виключено, що іноді вони нападали на поселення своїх батьків. Цікавим фактом є те, що першу ініціацію найчастіше проводила жінка - жриця. Принагідно нагадаю, що чоловіки каст-воїнів завжди (навіть при наявності повного пантеону чоловічих Богів) поклонялися Великій Богині, Матері - Славі, Мокоші, Діві.
Я цілковито переконана, що в прадавніх українців каста жінок-воїнів мала право на життя і рівні права в суспільстві. Жінки так само жили військовою справою, так само промишляли військовою справою. А виходячи з того, що вони утворилися при матріархальному суспільстві, можна допустити, що саме вони були засновниками військових вольниць. Амазонок також вважають засновницями козацької вольниці. Підтвердженням цього - рельєфне зображення давньоукраїнського козака з "чубом" та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, що знайдене в гробниці єгипетського фараона Хоремхека (14 ст. до н.е.), підтверджує припущення про походження назви "козак" від слова коса. Деякі іноземні хроністи прямо говорять про це: "Правдоподібно, що ці запорожці успадкували багато свого від амазонок - цих нечувано войовничих і шалено сміливих жінок, що рівнялися славою й перевищували відвагою мужів, та ще, як кажуть, жили у Скитії біля Дніпра". Підтверджує це свідчення і старовинна козацька пісня про знаменитого козака Супруна, який, потрапивши в ординський полон, пише лист до своєї сестри, котра, перемігши бусурманів, визволяє брата з полону та дорікає йому за те, що не попередив її про похід.
Запорозькі козаки ХVІ - ХVІІІ ст. у різних документах (зокрема в листах до польського короля) гордо йменували себе "нащадками сарматських царів", що свідчить про давнє українське походження сарматів, а отже амазонок.
Про виникнення жіночої військової громади пише Діодор Сицілійський (1 ст. до Р.Х.): "коли амазонки поселилися у Дермодонті, де жінки разом з чоловіками займались військовими справами, говорять, що одна з них, наділена царською владою, вирізнялась силою і хоробрістю. Вона склала з одних жінок військо, навчила його і перемогла сусідні народи. Коли її військові здібності і слава зросли, то вона розпочала військові походи проти сусідів... Ця цариця, вирізнялася розумом й військовими здібностями, збудувала в усті Фермодонта велике місто Феміскіру з розкішним палацом. Вона також підкорила всі народи до Танаїса. В одному з боїв цариця загинула героїчною смертю. Її дочка успадкувала престол, наслідувала матір і навіть перевершила її в подвигах. Відправившись в похід на землю, яка лежала за Танаїсом, вона покорила всі тамтешні народи до Оракії. Потім завоювала велику частину Азії та розповсюдила своє володіння до Сирії. Вона вела фізичне та духовне виховання дівчат з семи років, навчала грамоті, мисливству, древнім таємницям лікування, військовому багатоборству та одноборству, господарству, мистецтву витримувати труднощі війни, взаємодопомоги та лічництва. Вони вміли зупиняти кров, лікувати рани підручними засобами."
Для правління державою цариця назначала літню, мудру і розумну жінку. Військо амазонок мало чітку структуру мобільних та професійно підготовлених підрозділів, здібних в будь-яку мить виставити 120 тис. вершниць, не рахуючи місцевої охорони. Сильний вплив в країні мала Верховна жриця разом із служницями культу. Вони давали войовницям езотеричні знання. В царстві амазонок були писані закони, які запозичили сусідні народи.
Античний історик Лісій (Лисий, 459-380 рр. до н. е.) повідомляв, що амазонки першими винайшли залізну зброю й сіли на коня, чим довгий час переважали своїх піших ворогів. Це дало можливість амазонкам захопити великі території, підкорити сусідні й віддалені народи. Це підтверджує Страбон (68 р. до н. е. - 20 р.н.е.), який зазначає, що амазонки свого часу захопили Малу Азію, Мізію, Лідію, Карію, а також значну частину Кавказу. Амазонки, за Страбоном, відіграли значну державотворчу роль в Малій Азії, де заснували багато міст. Про амазонок він писав так: "Говорять, що амазонки живуть в горах (Кавказьких), які височіють над Албанією... Вони жили поряд із гаргаріями по північному схилу тої частини Кавказу, що відома під назвою Громових гір. Тут на впродовж місяця в рік амазонки займались садівництвом, землеробством, та скотарством, але переважно розведенням коней. Самі сміливі з них живуть мисливством і військовою справою." Згадує Страбон і те, що амазонки володіли луком, сагарисом - подвійна бойова сокира, мають щит, панцир, шоломи, пояс з шкури диких звірів. Коли приходила весна амазонки зустрічались з гаргаріями і жили разом два місяця, разом приносили богам жертви, народжені після цього діти ділилися по статі: дівчат залишали при матерях, а хлопчиків вертали батькам.
Це так званий дислокаційний шлюб. Такий шлюб, при якому в окремих поселеннях живуть жінки, а в інших - чоловіки. Мешкають вони чи то в ізольованих "одностатевих" фортецях, чи на островах, у селах чи містах. І ось, виявляється, що такі поселення були на Україні, й образ їх донесли до нас колядки. Це колядки про три села, серед яких є такі, де мешкають самі дівчата, а в інших - окремо хлопці, окремо старші люди. Соненко вважає, що саме такий принцип розселення сприяв виникненню амазонок і що "суспільна установка трьох сіл перетривала на Україні і до пізніх часів". Це положення ілюструється відповідними текстами колядок:
Й осадив же три села людьми:
А одне село старими людьми,
А друге село парубочками,
А третє панєночками
Про таке поселення повідомляє і Ібрагім Ібн Якуб: "І на Захід від Русів - місто жінок. Вони володіють землями та рабами, вони їздять верхи і особисто виступають на війну й володіють сміливістю і хоробрістю..."
Деякі відомості про дівочі гори й городища подані у книгах: Рибаков Б.А. Язичество древньої Русі, етнографія Білорусії, Енциклопедія. Ці видання фіксують топоніми Дівич-гора, Дзявоча гара. Є вони в Україні - в Трипіллі на Дніпрі, у Сахновці на ріці Рось, на ріці Либідь, а в Білорусії біля Смоленська, у селі Дуброва й місті Мстиславі, Білоруське городище Дзявочая гара в селі Любаничі згадував ще у першій половині Х1Х ст. Доленга-Ходаковський, таке ж (Паненская гара) є на окраїні Лагойська. А в Мстиславі Дзявочая Гара обнесена валом. Городище з валами (1 ст. до н.е. - 1 ст.н.е.) нагадує Бабина гора над Дніпром.
Ця розповідь ще раз підтверджує наявність жіночих громад. Думаю, що тільки скіфи мали такі ініціації. Як вже говорилося, після проходження вишколу юнацтво могло повертатися до племені, а могло і лишитися. Це також стосувалося і дівчат. І всі історичні довідки підтверджують, що амазонки походять із слов'янських племен і безпосередньо від скіфів. Помпей Трог, римський історик, схожої думки. Описуючи їх похід на Афіни (XIV - XIII ст. до н.е.) зазначає, що амазонок у їхньому поході на Афіни супроводжувало союзне скіфське військо на чолі з царевичем Панасагором. В іншому місці він вказує на скіфське походження амазонок: "Історія сколотів дуже багата і велична. Вони мали славний початок, а також імперію з величезними подвигами їхніх мужів і чеснотами їхніх жінок. Вони заснували Парфію і Бактрію, а їхні жінки - королівство амазонок". (Скіфи - це грецька транскрипція українського слова "скити". Скити себе називали сколотами.)
В одному з скіфських поховань жінки серед інших речей було виявлено сагайдак з 563 вістрями до стріл, четверо вудил, два залізних наконечники списів. Жінки в скіфів мали велику пошану, права, носили одяг схожий с чоловіками і приймали участь у війнах. Лев Диакон - один з великих візантійських авторів другої половини Х ст., свідчив: "знімаючи лати із вбитих варварів, римляни находили між ними жінок в чоловічому одязі, які билися разом з чоловіками проти ромеїв" ("Війна ромеїв зі Скіфами"). Знане також ім'я царя Савлія і двох сколотських цариць: Зоріяни і Томіри. Зоріяна воювала з медами, Кіяксар, по перемогах над Ассирією і Лідією, запросив на бенкет Мадая з генералами і підступно вимордував їх. Зоріяна - жінка Мадая - стала на чолі сколотської армії, розбили армію медів і вивела сколотів на батьківщину.
Скіфи були завзятими традиціоналістами, вони в житті та в побуті дотримувалися своїх прадідівських звичаїв і ніколи не приймали чужих. Були дуже відважні і ніколи не здавалися у полон. Горді, чесні, порядні, розумні, освічені жінки були дуже волелюбні, шляхетні, привітні, й дуже гостинні, плекали красу й героїзм. Практичні в щоденному житті, мали ясну думку, почуття виваженості й були дуже рухливі та вигадливі. Вони мали великі права в хаті і в родині (хата, староукраїнською мовою означає святе місце - храм - хором). В разі смерті мужа жінки керували господарством, родом чи державою. Скіфи плекали культ побратимства, цінували коней, зброю та виряд.
Матеріальні відносини поступово переростають у патріархальні, але роль жінки ще залишається значною і після, у трипільський час, і в скіфо-сарматську добу.
Сумерське суспільство було побудоване на патріархальному устрої. В родині батько мав майже необмежену владу над дітьми й майном. Щодо жінки, то вона як і у всіх оріїв, була у великій пошані. Закон захищав її від невдячності дітей. Мала право непокірну дитину вигнати з хати, а коли чоловік умирав, на неї переходила вся влада в хаті. Вона також підшукувала нареченого своїй доньці.
Готи дотримувалися поділу на касти. Жили родами, уже в патріархальному устрої. Жінка однак, мала великі права. Опікуном готської держави була Віросемлка - Богиня-мати і її чоловік Бог неба Тару-Тарун, Бог грому й блискавки.
Про античних жінок Маврикій пише: "Вони чесні понад усіляке поняття, так що більшість їх смерть своїх мужів уважали за свою власну, бо для них жити вдовами, то вже не життя". Греки жителів України називали антами і гордилися тим, що користуються здобутками античної культури.
"Поляни мають звичай батьків своїх кроткий та тихий, сором'язливий перед снохами своїми та сестрами, матерями та батьками."- говорить Георгій в своєму літописанні - "...Другий закон у гілій: жони у них пашуть, і будують хати, і чоловічі подвиги здійснюють.. властвують жінки ці над мужами своїми і повелівають їми... амазонки же не мають чоловіків, але ... раз в рік, близько до весни, виходять із своєї землі і з'єднуються з чоловіками, рахуючи цей час великим святом. Коли ж зачнуть від них в чреві, - знову розійдуться з тих мест..."(Київська Русь "Повість временних літ").
В книзі Фл. Вописка "Життя божественного Авреліна" читаємо: "В тріумфальному шествії Авреліна шли зі зв’язаними руками взяті в полон ібери(грузини), перси, гети, алани і сармати. Вели також 10 жінок - гетеянок, котрі билися разом з чоловіками: багато інших було вбито. Напис на тріумфальній арці звучить, що жінки ці з племені амазонок".
Під час відомого "Азовського сидіння" в 1641 р. в боротьбі з турками приймали участь декілька сот жінок.
Поважний декан празької капітули й заслужений літописець, автор велецінної "Хроніки чехів" Козьма Празький (1045-1098), розповідаючи про відому Любушу, засвідчує, що вона їздить верхи на коні вночі до Пшемислава (який потім одружився з нею й був князем). Такі були звичаї. "У ту пору, - повіствує хроніст, - чеські дівчата росли на волі, як амазонки, володіли зброєю і вибирали своїх керівничок, служили разом з юнаками у війську й полювали в лісах. Не їх чоловіки, а самі вони, й кого хотіли, брали собі за чоловіків. Чоловіки й жінки нічим не відрізнялися за виглядом. Сміливість жінок дійшла до того, що вони спорудили недалеко від міста Праги на скелі недоступну фортецю, яку називали Девін. Юнаки в свою чергу теж спорудили на сусідній скелі фортецю. Війна між обома сторонами велася з перемінним успіхом й змінювалася перемир'ям. Під час одного з таких перемир'їв обидві сторони зійшлися на спільну учту й задля ігрищ, а з приходом ночі кожен юнак умикнув собі дівчину. З того часу після смерті Любуші жінки попали під владу чоловіків".
Починаючи з оріньяку (25.000 літ до Хр.) аж до сьогодні, ніколи жінка в Праукраїні й Україні не була рабинею! Будучи дівчиною, сама вибирала собі пару (в купальну ніч), за неї не те що не брали платні, але ще й давали їй віно та виправу. Будучи матір'ю, мала високий авторитет в хаті, родині, тобто в центрі суспільно-державного ладу. Вона повна співучасниця усього родового, матеріального та духовного життя, бо вона не викрадена, не куплена й не приведена в чужий двір. Тому вона не боялася і не соромилася виявити свою волю, бажання і вдачу, бо вона не мала ніколи над собою володаря, якому треба було догождати чи боятися його. Це увійшло у її психіку від найдавніших часів, коли вона ще була повною господинею у роді (часи матріархату), й хоча матріархат перейшов у патріархат і змінилися обставини, її роль у родині (де тримала три кути), в українському (чи скіфському) суспільстві ніколи не мінялася.
Хочу ще раз наголосити - країна амазонок знаходилась на Русі. Саме так вона названа на карті Карла V і Фердінанда, яка відноситься до ХV1 ст. Амазонія була розміщена між Волгою та Доном, в районі Азовського моря, Татарії, нижче Волго-Донського волоку. Ця країна називалась на карті Карла V "AMAXONYM"
Амазонки своє походження вважали від Ареса та Гармонії. Поклонялися Аресу і Артеміді - богині мисливства, близька до Великої Матері, Дани, Макоші.
Вони строїли храми Аресу і Артеміді. В Ефесі вони встановили статую Артеміди під буковим деревом, де здійснювали жертвоприношення, після чого виконувався танець із щитами та хоровод, при виконанні якого одночасно вдаряли ногою по землі під звук дудочок.
Вважалося великим досягненням змагатися з амазонками, тому багато народів згадують про амазонок в своїх легендах. Щоб виконати свій дев'ятий подвиг, Геракл повинен був добути для дочки Єврисфеса золотий пояс бога Ареса, якій носила цариця амазонок Іполіта.
Також часто згадуються подвиги самих амазонок. Цариця амазонок Мирина зібрала тридцять тисяч вершниць і три тисячі піших. Всі вони були озброєні луками, з яких точно попадали в ворогів. Вони вторглися в землю атлантів. Мирина перемогла їх і захопила місто. Вона вбила всіх чоловіків, дітей і жінок захопила в якості рабів і зрівняла з землею стіни міста. Коли, ті з жителів Атлантиди, хто залишився живим погодились здатися, вона віднеслась до них дуже добре, подружила з ними і щоби відшкодувати мешканцям захопленого міста на острові Керна збудувала нове місто Мирину, де поселила всіх полонених і тих, хто погодився жити в цьому місті. Атланти запропонували здійснювати їй божественні почесті, Мирина захищала їх від сусідніх племен горгонів, багато з яких вона перебила і не менше трьох тисяч взяла в полон. Але вночі, коли амазонки святкували перемогу, полонені повстали. Їм на допомогу прийшли решта горгонів і вони перемогли амазонок. Мирині вдалося втекти, вона, пройшла велику частину Лівії, з новою армією вторглася в Єгипет, допомогла царю Гору, сину Ісіди, та завоювала Аравію, декілька островів в Єгейському морі, де збудувала місто Мітілена, назване іменем її сестри, що приймала участь в цьому поході. В той час коли Мирина завойовувала острови, її флот потрапив у бурю, але Матір Богів успішно віднесла всі кораблі до острову Самофракія, який в той час був незаселений. Тому Мирина посвятила цю землю Матерів Богів, поставила їй численні жертовники і принесла багато жертв.
Діодор Сіцілійський (І ст.до н.е.) розгорнуто описує подвиги цариці амазонок Фемішкири (Феміскіри), котра зі своїм хоробрим, мобільним жіночим військом "підкорила багато народів за Танаїсом" (Доном) і сама героїчно загинула в одній із битв. Ще більшої слави зажила її донька, яка з великим військом амазонок підкорила Фракію, частину Азії й завоювала Сирію. На ті часи військо амазонок сягало кількості 120 тисяч хоробрих войовниць.
Діонісій Скіфобрахіон (ІІ ст. до н.е.) пише про стародавні племена амазонок, які захопили Лівію "за багато поколінь до Троянської війни". Діонісій розповідає про царицю амазонок Мирину, яка на чолі свого війська пройшла Єгипет і Аравію, підкорила Сирію, великим походом пройшла через Малу Азію, захопила Фракію і там загинула з частиною свого війська.
Велику увагу приділяють античні автори зв'язкам амазонок з Олександром Македонським, котрий походив з Пелазгів. Пеласги - прадавні українські племена, що заселяли територію Пеласгеї, яку згодом було перейменовано на Грецію. Зокрема, Діодор Сіцілійський пише про царицю "незвичайної краси і фізичної сили" Фалестру, яка прибула до Македонського в супроводі трьохсот озброєних подруг. "Прийшла, - заявила цариця Македонському, - аби мати від тебе дитину. Із усіх чоловіків ти здійснив найбільші подвиги. Немає в світі й жінки, дужої й хоробрішої від мене. Мені здається, що від таких визначних людей, як ми з тобою, має народитися дитина, яка перевершить усіх смертних".
Олександр Македонський провів з Фалестрою тринадцять днів і з великими почестями та дарунками провів її в далеку Сарматію.
Про амазонок згадують не лише античні джерела, про них широко пишуть і середньовічні автори. Історіограф Карла Великого Павло Діакон (728-800рр.) у своїй "Історії лангобардів", розповідаючи про просування лангобардів на південь, описує їх зустріч з амазонками, які заступили їм дорогу через ріку. Після боротьби однієї з амазонок із вождем лангобардів жінки змушені були пропустити їх. Козьма Празький у своїй "Хроніці чехів" розповідає про чеських дівчат, котрі жили окремо від юнаків і навіть воювали з ними, називає їхню фортецю Девін біля Праги. Така община жінок-воїнів у Богемії збереглася аж до середини ХV століття, її описав видатний італієць історик і поет Сільвіо Пікколоміні (1405-1464). " На захід від Русів - царство жінок", сповіщає Ібрагім ібн-Якуб, а Адам Бременський розміщає землю амазонок на пограниччі із шведами, десь на узбережжі Балтійського моря (в ті часи, як відомо, заселеного слов'янськими племенами). Пріск Панійський, описуючи побут наших предків гуннів говорить, що жінки гунських вождів жили в окремих поселеннях. Наприклад, перша жінка Атіли Крека чи жінка Бледи, одного з його помічників - подібно як у пізніші часи княгиня Ольга, Крека жила в поселенні, довкола якого була дерев'яна огорожа. В середині стояла дерев'яна будівля, прикрашена різьбою, кімнати якої були досить високі. Там вона приймала послів та вирішувала державні справи. І що цікаво, жінки гунської знаті брали участь у похоронах нарівні з чоловіками.
В наших давніх письмових джерелах амазонки згадуються в "Повісті минулих літ" та в "Азбуковнику" ХV ст. Іноземні автори, описуючи військові походи наших предків, часто засвідчують у них жінок-воїнів. Візантійський патріарх Никифор, змальовуючи битву ромеїв з аварсько-слов'янським військом, котра відбулася в 626 році під Константинополем, зазначає, що: "серед тіл загиблих були жінки-склавинки". Слов'янки брали участь і в болгарському поході русів 811 року на Візантію, як свідчить про це анонімний автор часів правління імператора Лева Вірменина. Амазонки воювали навіть у армії Святослава Завойовника, що засвідчують грецькі автори, зокрема Скіліца. Так, описуючи бої русів Святослава з римлянами під болгарською фортецею Доростолом в 971 р., Скіліція зазначає: "Знімаючи обладунки з вбитих варварів, римляни знаходили поміж них мертвих жінок в чоловічому одязі, які бились разом з чоловіками проти ромеїв".
Жінки-воїни згадуються також у давньоруських билинах під назвою "поляниці", що означає - богатирки. Так, у билинного Свято гора, праобразом котрого служив саме князь-завойовник, є дружина "поляниця", вона супроводжує його в походах, наділена частиною своєї величезної сили. Ця жінка є настільки сильною, що легко піднімає самого отамана Іллю Муромця разом з його богатирським конем. І інші билинні героїні часто перемагають у поєдинку чоловіків. Дружина сотника Ставра Годиновича Катерина Іванівна в борецькому поєдинку перемагає кращих богатирів князя Володимира, самого ж Володимира перемагає у стрільбі з лука та грі в шахи. Інша жінка Настасія-королівна також перемагає богатиря Дуная Івановича у стрільбі з лука. Заслуговує на увагу вид змагання із стрільби з лука, в якому богатирки Катерина і Настасія перемагають чоловіків - князя Володимира і Дуная. За ціль у цій стрільбі слугував перстень, за яким стояв встромлений лезом до нього ніж. Стріла, повинна була пролетіти крізь перстень і, ударивши об ніж, розділитися на дві половинки, котрі повинні бути абсолютно рівними. Виконання цього прийому вимагало просто віртуозного володіння луком, і те, що так стріляють саме жінки свідчить про їх професійну підготовку. Цікаво, що згадки про жінок-борців, котрі перемагали чоловіків, існували по всій Україні. Згідно звичаєвого права жінки могли брати участь у поєдинках навіть з професійними, так званими "мандрівними борцями" і часто отримували перемоги над ними. Найдовше (Х1Хст.) традиції боротьби хлопців з дівчатами збереглися у нащадків запорізьких козаків на Чорноморії: "єсть так, що хлопці борються поміж собою, а як коли, то й з дівчатами. Раз таким робом, як почали хлопці боротися з дівчатами, вишукалась така дівчина, що який парубок надійде до неї, то вона його "так і брякне об лід". Та на силу вже знайшовся такий, що як ударив її через голову об лід, то вона зовсім зомліла - водою одливали її. Але мимо того всього сю "бідову дівку" всі хвалили за хоробрість, завдаючи сорому тим парубкам, що вона об лід била".
Є вказівки про те, що в підпорядкуванні саме княгинь знаходились значні військові загони. "Гой єси, Іван Годинович! Візьми ти у мене, князя, сто чоловік могутніх руських богатирів; у княгині ти бери інші сто!". На підтвердження цього у скандинавській сазі про Олафа, сина Тріггвієвого, знаходимо ми також звістку про те, що русів жінки князівські утримували половину дружини і отримували з казни гроші для її утримання. Літописні повідомлення про те, що в княгині Ольги був свій власний замок Вишгород, на утримання якого виділялася одна третина данини, котру брали в деревлян. Крім того їй належали і навколишні села, такі як Ольжичі, Будутине та інші. У жінки Володимира Рогніди також був свій двір на Либеді, котрий перейшов до її дочки Предслави, а також місто Ізяслав.
Мавро Орбіні (ХV1-ХV11ст.) відомий історик помістив в свою книгу цілу главу під назвою "Про амазонок - славних воїнів славянських". А починає свою розповідь так: "К світлості слави рода Славянського прілагається хоробрость жінок цього народа. А більше всього - Амазон, які були жонами сарматов славян; жили на ріці Волга... деякі писменники сказують, що вони були жонами готов, і разом з чоловіками билися проти Аврелія Цесаря". Орбіні продовжує: "Кинана Махедоняниня, тако же Славянина, і сестра Олесксандра Великого... водила воїнство, билася з ворогом і вбила своєю рукою Карію, Царицю Іллірическу".
Ще у ХVІІ були чувані згадки про існування таємничих могил цих жінок-воїнів в Ратневі на Поліссі. Виявляється, у стародавніх волинських колядках оспівуються дівчата та жінки-войовниці, вихваляється їх мужність, войовничість:
- Ой,моє дитє а Настусенько,
Поїдь, поїдь а на войноньку!
- Моя матінко-голубонько,
Я на войноньку та й поїду:
Я вмію коня осідлати,
А на йому та й поїхати.
Мати дочку уряджала,
Уряджала научала:
- Моє дитє а Настуненько,
Поїдь, поїдь на війноньку!
Поперед війська - намовонька.
А назад війська - погодонька.
Насеред війська - розмовонька.
Вона матінки не послухала,
Наперед війська виїхала,
Що виїхала, ще й викрикнула,
Шабелькою та й вимахнула.
Пам ять про "військо дівоцьке" дожила до наших днів в українському фольклорі.
Кріз наше село Турськоє
Перейшло войсько дивоцькоє.
Котора дівка корогву несла,
То тим вона велика зросла.
А которая перепилочка,
То та виросла невеличка.
А которая барабан била,
Вона виросла, як калина,
Вона виросла, як калина,
Всейке дивойке закрасила.
Пісня була складена на підставі якоїсь давнішої легенди. Тут оспівується організоване амазонське військо. Ставлення до нього доброзичливе, з відтінком захоплення. Ретельність виконання військових обов'язків позитивно впливає на фізичний розвиток і красу дівчат.
Тут вся розгадка легенд про амазонок. Жінки всіх слов'янських племен воювали разом із чоловіками. Жінки сарматів, як говорить Миколай Дамасскій, билися разом з чоловіками і були дуже войовничими, так як і їх чоловіки. Руські жінки воювали і тепер (1915 р.) в рядах руської армії. В ХVІ і ХVІІ ст. жінки та дочки козаків шли в бій з ворогом нарівні з чоловіками. На початку Х1Х ст. жіночі козацькі сотні громили війська Наполеона. Чимало жінок воювало пліч-о-пліч із чоловіками в корпусах Січових Стрільців та гетьманського війська. Згодом у визвольних змаганнях 1934 -1951 роках величезна кількість жінок-воїнів УПА героїчно боролася із московсько-більшовицькою ордою. Це явище на Україні було звичайним в усі роки існування нашої держави і боротьби за її незалежність.
Жінку - воїна по духу, потрібно постійно виховувати, а в наш час особливо наполегливо. Можливо нам не доведеться воювати, але воїнські риси і дотримання лицарських законів честі допоможуть жінці реалізуватися в житті, як державоуправлінцю, законотворцю, лідеру-управлінцю в бізнесі та виробництві, воїну, оборонниці, захисниці суспільних благ. Ці знання допоможуть удосконалити жінку, як особистість і зробити нашу державу могутньою.
(c) тут

Додати коментар