⇓

Тепер щодня можна почути про такі дійства. Що десь там, такий чи така, зробили мега перфоменс. І всі так “вау, як це круто”, “я сі тащу як сморід по кальсонах”, “я ф шокє”, і т.д. Що там класного? Якийсь лобуряка вимажеться гімном, інший зробить нурка з другого поверху на бетон, ще хтось голову запхає в відро гноївки, чи зроблять секс на людях і видумовувати можна безмежно ще. І все заради чого? Щоб ніфіга не робити і ображатись на зауваження про дурість, а ще казати які ви тупі і далекі від “культури”. Яка це культура? Це якась пародія від тунеядців і нероб. Спокійно сприймаю складні видовища і театральні поставноки, проте з усмішкою дивлюся на так званих нових митців. І хай кажуть, Пікассо також недолюблювали і обгаджували, а тепер яка відомість. Я там нічого і тепер не бачу. Ви любите перфоменс?

Підтримую українське: LightStorage – Проста пошукова машина MP3 музики – Lookformp3.net – Я люблю музику!

Спостерігаючи за інтернетом кожен може помітити таку модну фішку як написання постів про різні фарми, біржі статей, лінків, тощо. Всі пишуть, всі кидають реферальні посилання, ніхто за ними не реєструється, нема прибутків. А всі пишуть далі і далі. Циклічність дивує. Ось помітиш новий блог, читаєш його, а за декілька місяців бум і є пост про якусь біржу. І таке захоплення в описі можна прочитати, що аж дух захоплює. Це що, принцип крутого інет-заробітчанина?

Мені також була цікава ця тема. Але тепер це щось таке примітивне і дурне, як то представник гербалайфу чи втулятор всякої фігні, котрі ходять по офісах і тулять барахло. Це все примітив і перші кроки в мережі. Треба захламити свій блог кодами всіх існуючих систем заробітку, завдяки чому ви даєте бонуси лише їм, а не собі. Особливо це актуально для україномовних блогів, оскільки всі заробітки крутять навколо російської мови, то рейтинг не вам додається, а лише їм. Не вони вам приносять заробітки, а ви безкоштовно піарите їх. Тому, що російськомовні копійкові рекламодавці дуже рідко звертають увагу на україномовні блоги, тож ринок замовних статей фактично закритий. Єдине, що актуальне – це постові, а їх дають лише одиниці. Маємо дуже вузьку сферу праці для українських блогерів. Ждемо рекламного прориву на теренах української блогосфери.

Про англомовний сегмент інету мовчу. Нам не дано. Не впустять до себе, ми так не вміємо

Найкращий варіант для україномовного блогера – це стати піарником в крутій торговій марці на українському ринку.

Реклама в блозі: Блоґ Vade_maaR`a – блог тернополянина Вадима, майбутнього комп’ютерного спеціаліста.

Відпочиваю я зараз у відпустці і думки цікаві в голову приходять. Мені набридло сюди писати. Колись нік ELECTRIC був візиткою, а тепер мені вигідніше підписуватись справжнім іменем і прізвищем. Проте написавши свої справжні дані я неможу вже писати все, про що думаю насправді, неможу писати всіх деталей свого життя. Занадто багато людей читає цей блог, а ще той же ґуґл все викидує на перший же запит. Відверто писати – це шкода передусім, а не прибуток. Бувають моменти, що треба вилити свої переживання і отримати коментарі, а оскільки всі тепер в неті, від друзів, співробітників, до батьків, виникне багато зайвих запитань і розмов. То ж де вихід? У тому щоб писати анонімно? Чи просто мовчати? Найкраще, це писати щось тематичне сюди. Але немає тут тематики. Незважаючи на те, що назва цього блога electric.org.ua, тут нема жодного посту на дану тему, а це моя професія. Проте чомусь негорю бажання описувати електрику. Може ще не дозрів.

Незнаю навіть і що відповісти на це запитання? З однієї сторони – тут (electric.org.ua) є мій персональний блог, котрий мав різні етапи свого розвитку, від копіпасту до серйозних постів, тематика котрих отримала окремі домени. А тепер якось воно все скотилось до особистого. Хоча особисте, що є таким простим і житейським, тепер пишу в posterous. Задумуюсь, а може прикрутити до того постеруса цей домен? Що тоді робити з кроспостами в різні блогохостинги? Але думаю, що таки неварто робити такого рішення, там якщо і буду окремий домен додавати, то зовсім інший. Тут хай і надалі буде блог про життя але якось серйозніше описано ніж на халявних блогохостингах.

Останнім часом почав заглядати і писати в ЖЖ. Там поряд із кроспостом тепер є і власні пости. Можливо блогун стимулює до написання. Взагалі блогохостинги дають відчуття меншої відповідальності перед читачами, а також розслаблення і загублення в просторі. Там тебе сприймають інакше і ти по іншому до всього ставишся. Автономні блоги – це відповідальність.

Цей місяць це суцільні свята. ось вже на носі “зелені свята”, Трійця. Таки християнству не вдалось повністю витіснити язичництво. Ви “замаїли” хату, подвір’я? Чи у вас таке не прийнято? З дитинства гарно запам’яталось це свято. Масові забави і гуляння – фестини. Гарно було, можливо воно і є так далі але сприймаю я це вже інакше…

А на наступний тиждень чекає на мене два ювілейчики. Буду вітати тестя і дружину. Будуть забави.

Сьогодні знайшов в неті чергову цяцьку, фотофіксація кожного дня життя. Подивлюся чи вийде тримати цей сервіс в актуальному для себе стані. Хапаюся зав се цікаве, ніби інвестиція на майбутнє. А що за інвестиція і яке майбутнє – не знаю . Доки цікаво буду бавитись, а пропаде інтерес – знайдеться щось нове. Ось.

p.s. А теги і категорії ще модні? Бо дістали вони вже мене

Останні дні, дні веб-перевертнів не оминули і мене. Що за дні? А хіба на вас вони не впливають? Напевно лише на мене вони діють. Так от. Ці дні – це дні, коли я з писаки перетворився на колупаку двигунців вордпресу і всяких його прибамбасів. Ще блоггер.ком мене не оминув, окрема подяка Ю. Новоставському (лінк на сайт в блогролі) за допомогу з поштовими і доменними проблемами. І ця вся каша займає цілу купу часу. Щось там бабраєшся, а результат навіть непомітно. Уявляєте? Висновок такий, що для блогів потрібна команда. А в команді мінімум троє людей – писака, колупака і рекламака. ЦЕ такий вид вебстворінь. А ви хто?

p.s. Шукаю однодумця, патріота, програмера для Pythonа, для чергової спроби реінкарнації одного укр.проджекта.

p.p.s. Запрошую стати одним із авторів на kulemet.com i mylviv.in.ua.

Вже минув тиждень, а все якось немає часу написати (ніколи так не пишіть в своїх блогах, це негламурно і некошерно ). Що сталося за цей час. Та ніби нічого такого аж такого. Майже тиждень назад я потрапив на прогулянку лісом. Десь 30 км відмарширували. Гарно побачити величезну сову, сліди кабана, а ящірок цілі полчища, розпалити вогонь і посидіти в хащах, а ще цікаво назбирати трав на чай і до страв. Заряд енергії отримуєш колосальний. Ліс додає потенціалу і заряджає наші внутрішні батарейки на довший час. До речі, на полях цвітуть суниці, буде їх багато цього року.

Відвідали з дружиною наш Оперний, слухали концерт Павла Табакова. Зал був заповнений десь на 80%. Програма, на мою думку, досить складна була. Багато класики і хітів, попурі групи Queen. Повна відсутність попсових українських пісень. Лише одну власну заспівав. Загалом цікаво. В залі основна маса слухачів – жінки.

Сімейні справи заставили взяти відпустку на два дні. І ті дні в клопотах просто пролетіли, не встиг і оглянутись, як вже скоро треба знову збиратись на роботу. Хоча частина питань так і не закрилась .

Лікарні – це згусток напруги і нема там жодної краплі добрих емоцій. Людина потрапляючи в стіни лікувального закладу повинна лікуватися, а не добиватися. Для цього треба щоб позитивні думки були. А як вони виникнуть якщо навколо все обшарпане і розламане, як після операції може додаватись сил, коли всюди прихована комерція і гнітюча аура? Я вважаю, що за лікування потрібно платити гроші. Проте, чому це все так приховано, чому лікарі виконуючи свій обов’язок, показують, що роблять тобі велику послугу? В Україні потрібно відмінити державну медицину, відмінити податки з нас на так зване безкоштовне лікування, запровадити страхування і вивішувати прейскуранти. Бо немає в нас нічого безкоштовного. Для одиноких і незахищених – робити соціальні медичні установи, гроші держава має, тільки йдуть вони самі знаєте куди.

А на дворі вже літо. Зелено, аромати наповнюють повітря. Правда в місті, в царстві бетону і асфальту цього не відчуєш на всі 100%. Раджу всім їхати за межі квартир до природи. Там вже глід починає цвісти, пахне капітально, особливо ввечері.