Враховуючи, що цей тиждень був короткий, 24 серпня всі ми гарно сяткували ДН нашої Держави, він минув швидко. Але він був насичений. Деякий час сайт не працював. Сервер на якому він розміщений був відключений. Проте, як бачите, вже все супер :).

Приємною подією було те, що про мене згадали EGOЇСТИ (мережі Картопляна хата, Челентано, Яппі, Пункт). В твіттері (@Egoistycom), загадав, що колись в мене був приз від цієї програми але я вчасно не взнав про це і тоді ще мені нічого не дали. Тепер, напевно, змінився менеджерський склад і тепер вже компенсували т.зв. егобондами давній приз. Гарний підхід. Можливо скоро вони нас всіх здивують чимось оригінальним і цікавим:).

Справи домашні ознаменувались подією, що має кодову назву - П’єц

На даний момент маємо пусте місце на тому місці де він колись стояв. Але на наступному тижні там буде зведено новий і кращий пристрій для обігріву кімнати. Слідкуйте за твіттером моїм (Хто не знає - клацніть на пташку, що зображена в “шапці” блога).

А завтра на людей, що користуютсья твіттером, чекає велика подія - перша зустірч твіттерян у Львові. Ось за цим –>Деталі про зустріч<-- лінком Ви дізнаєтесь всю потрібну інформацію. Буду радий побачити Вас там. Прийдете?

Життя цікаве. Щодня щось нове. Незабаром чекайте на новий логотип :). До зустрічі.

Спонсор посту: Екологічні проблеми України. Карта, котру можете доповнити і Ви.

Звідки в людей талант критикувати те до чого не мають жодних стосунків і не мають навіть приблизних знань в цій галузі? Здається в коді днк закладено здатність до отримання задоволення від критики і негативного ставлення до речей, котрі роблять інші люди. З таким кожен з нас зустрічається постійно, можливо щодня. Ті хто прискіпуються до чужої праці, як правило, самі нічого не вміють робити але якимись шляхами потрапляють до керівних ланок чи високих статусів, тобто завжди будуть вище в ієрархії. Це вищі сили так розкладають розміщення на сходинках життя? З другої сторони, хто перейде через процеси критикування власних здобутків, за деякий час отримують імунітет і стійкість до проблем, що дозволяє не зупинятись на осягненому і не боятись можливих проблем. А є частина людства, котра в такій боротьбі ламається, заражується вірусом обгаджування ближнього і переходить на сторону ворога, таким чином примножуються оті противні людиська. Частина просто здається і йде за течією, вони перетворюються на рослин.

Якщо б кожну людську працю не обсирали, а лише вказували на помилки, разом з тим підтримували в починаннях і спробах досягнення задумок, то стільки б цікавого ми отримали нагора :). Але якби все стало як медом помазаним, світ перетворився б планету сраколизів і підлабузників, що теж є великою проблемою. Для повноцінного існування має існувати баланс. Той баланс підтримує на плаву всіх. Стосовно нашої держави – балансу нема, є постійна боротьба за виживання. Проте, хто бороться то перемагає, потрібно лише йти від початку до повної перемоги в цій сутичці інтересів і рефлексів людини.

Перевага вайфая в домі – це можливість писати будь-де, де зручно вдома . Свого часу завжди прагнув організувати стаціонарне робоче місце. Але. Але воно зручне лише, коли працюєш, редагуєш фото, відео, проводиш розрахунки і створюєш серйозні тексти. Проте, для відпочинкового серфінгу потрібно не офіційне місце, а релаксаційне. От і ці рядки пишу зручно влігшись на ложе, та є недолік, 15” ноут є досить незграбним і важкуватим. Тут якраз стане в пригоді нетбук, а може макбук? Стосовно продукту від епла не знаю (не мав можливості скористатись ним), а стосовно нетбука – впевнений. В простій, гіківсько-середньостатистичній сімейці треба мати один великий і один компактний компоапарат. Оди для грандіозних трудів, а другий для спокійних мережевих мандрів, чи для легких подорожей реальним світом, щоб не було зайвих кг в сумці, чи щоб не тиснуло в пузо велика байда, як ото є в мене зараз . Додатково треба ще і піднос-підставку, щоб і комп тримав і пиво не випадало з нього. І коли комфорт буде забезпечено, тоді все буде вдаватися гарно і приємно. Мораль же цієї казки наступна, там де комфорт – там і удача, здобутки і спокій в душі , всі цілі досягаються і життя стає кращим.

Всім відома ситуація, коли бажаєш допомогти людині, а вона за це тебе винною у всіх гріха зробить. Від чого така ситуація виникає? Від нашого бажання на чийомусь прикладі побачити вирішення власних проблем. Людина така добра, що підказує, ніби то, кращі вирішення проблеми іншій людині. При цьому спостерігає за ходом і процесом всього дійства. Якщо підказка виконується але результатів не приносить – відповідь буде, мовляв не розстроюйся, буває і гірше, все минеться . А якщо людина не послухає порад інших і проблема також не вирішиться, відразу отримують гранату – а бачиш, треба було робити як тобі казали, а ти таке сяке чудо погане. І є варіант, що порада була влучна, тоді порадник відразу здобуває крила і хоче щоб йому вклонялись як богові і завжди були винні.

Нам часто дуже дивно, чому на нас зляться інші? Ніби і допомогли або хотіли допомогти але стали ворогом. Допомагати потрібно не нав’язливо, не в найкритичніші моменти. Якщо комусь потрібна допомога – людина сама звернеться, сама попросить поради чи порятунку у складній справі. Коли допомогу насильно заставляти прийняти – це вже терор. А до насильства ставляться негативно.

Перед допомогою чи порадою, потрібно подивитись на власну поміч зі сторони. Оцінити наслідки і проробити варіанти. І лише після щось радити, доводити, наполягати. Перше бачення, «в лоба», може лише поглибити проблему. Зваженість і розсудливість дасть бажану насолоду від корисної допомоги ближньому і не дасть задирати високо голову.

Всі ми носії і продуканти нових ідей і задумів. Але ідея є ідею, якщо про неї знають люди. У іншому випадку – це таємниця. Людина щодня здатна придумати геніальні речі. Проте, у більшості випадків, вони гинуть навіть не народившись. Першою причиною є незорганізованість і спуск на призволяще нашого розуму і таланту. Кожна людина талановита. Не кожна розкривається. Друга – це замкненість і страх, що хтось скоріше втілить ідею і заробить при цьому великі статки. Так і гинуть сотні, тисячі, мільйони корисних ідей. Щодня, кожної миті.

Невже більшість людей – це байдужі і корисливо-заздрісні істоти? В нашому суспільстві – так. Впізнаєте себе? А ще є синдром трутнізму, від слова трутень. Трутні, за вікіпедією -це чоловіча особини в бджолиній сім’ї, котрі потрібні тільки для спарювання, котрі живуть за рахунок інших бджіл. Ніби все дуже гарно, а є одна цікава річ, трутні після спарювання гинуть, а ті, кому не вдалось знайти самку, на зиму будуть вигнані із гнізда, хоча інколи їм везе, але таке трапляється рідко, і вони живуть весело але чи довго? Після такого ліричного відступу повернусь до основної теми. Сподіваюся, що зовсім скоро ми почнемо шанувати себе, навчимось довіряти людям, спробуємо жити і розвиватись та здобувати перемог у речах, котрі нам подобаються. Почнемо працювати над собою, для себе і суспільства.

Щоб ідея жила, нею потрібно ділитись із світом. Не потрібно видавати нагора всі тонкощі власного задуму, а от суть має право на показ. Ідея, котра замкнена у власному світі людини – не ідея. Задум вкрасти неможливо, можна скопіювати лише його напрям, котрий важко буде пройти до кінця не маючи жодних мап і навігаторів. Ми - генератори ідей, а також їхні володарі і втілювачі.

Найкращим стимулом для творчості і ідейним натхненником є матеріальна винагорода. А найкращим засобом для збільшення кількості символів в написаному є душевне переживання, мова йде про кохання, страждання, радощі, трагедії. Отже виходить, що великий і гарний пост виникає з кохання за гроші. І логічна арифметика тут наступна: творці – це повії?:)

Суперечливе, скандальне твердження. Зараз будуть розповіді, про те, які є ідейні писаки, котрі все роблять виключно для власного задоволення графоманських потреб. Але. Всі пишуть для того, щоб їх прочитали, прокоментували. І брехати будуть ті, хто скаже, що «я пишу лише для себе», тут, в неті. Ага, вже. Аж два рази. Якщо для себе, тоді прошу дуже – молескін і вперед, хто не знає, молескін – це такий модний блокнотик-записник. Отакі то справи в блогерсько-щоденникової спільноти. Пишуть заради чогось. Заради заробітку, заради популярності, заради пошуку поради, заради реклами, щоб вилити душу, тощо.

Завжди є для чого писати але не завжди є для кого. І щоб з’явились читачі потрібні зусилля і багато чинників. Самотужки побороти і підкорити їх можливо. Але чи вартує витрачати весь свій потенціал на навчання речей до котрих не лежить душа? Вважаю, що не потрібно. Не буває мультиспеціалістів, щоб могли і землю орати, і пологи прийняти, і число Пі знати до енного знаку. Ми можемо лише орієнтуватись у всьому, приблизно знати деякі речі. Проте успіх до нас здатен прийти лише у тому, до чого лежить душа, у тому, що подобається і заради чого здатні викладатись повністю. Мораль вже відчули? Вона така, що команда – це успіх, згуртована команда – великий успіх.

А тепер Ви здатні дати відповідь на запитання, а для чого Ви створили блог?

Спонсори посту:
Вас ще цікавить таке питання як машина без очереди? Оскільки посилена раскрутка сайтов зовсім вибила з голови, що на носі Вас чекає организация банкетов для близьких людей і Ви не встигаєте мотатись громадським транспортом? Купуйте breitling replica watches і контролюйте власний час завжди.

Вести щоденник – це велика відповідальність. Самі ж знаєте, що ми відповідаємо за тих кого приручили. Ось так само і з блогом. Спочатку розриваємось і пишемо та наповнюємо. А далі настає період підживлення читачів, як розсаду, щоб примножувались і розмножувались . І не варто забувати за них. Засохнуть. І відродяться на більш зрошених і доглянутих місцях.

Але є і цікаві та унікальні випадки. Буває, що ресурс давно не оновлюється, а рейтинги шалені. Вірус. Він заповзає в голови і люди йдуть на цей ресурс та щодня перевіряють чи є оновлення або порпаються в старому. Іншим випадком є, коли автор пише відверту дурню, дуже часто образливого типу, як ось син Тетяни Толстой. Але це унікальні випадки.

Тому забувати про свій щоденник не варто, не варто кидати його з думкою, а він і так виживе. Не виживе. І не виживуть ті, хто оселився на його сторінках. І доведеться все починати знову. Руйнувати перешкоди і здобувати увагу та визнання. Бажаю всім творчого натхнення, нових здобутків, читацького приплоду та поваги.

Щодня маємо завжди щось нове в моді інтернет щоденників. То ми пишемо абрукадабру, то суто тематику, то надиктовуємо аудіо щоденник, то вже йде відеоряд. Пишемо дуже довгі статті або навпаки - хворіємо твіттеризмом. Виходить, що і тут маємо модні тенденції і напрямки.

Багато слідує моді, а є ортодокси. Ті хто пише в тому ж руслі,  яке почалося на початках перебування в щоденниках інтернетових. З одного боку - гарно, повинні існувати вчителі і першопроходці, котрі не піддалися модним тенденціям, а з другого - так заторможується прогресі розвиток.

Особисто, притримуюсь старих традицій - писати тексти (це певно -графоманство). Правда дуже відхилився в бік тематик і твітів. А наївний щоденниковий стиль особистих нотаток поволі щезає. І це не тільки в мене. Проте є велике бажання його відновити.

Чому перестаємо писати про своє? Починамо колупатися в обраних темах і описувати дурні подробиці створюючи “масло масляне”? Пояснення просте - срашно, боязно писати про себе. Інет став доступнішим і люди вже не можуть вільно говорити про власні потреби і переживання, котрі зустрічаються в буденому житті - це ж можуть прочитати ті, кому не слід. Ще,  маємо те, що часто наші одкровення використовують в поганих цілях із злими намірами.  Все б повернулось, якби люди стали добрішими і не такими корисливими і агресивними.

Як думаєте, коли повернеться мода на особисті житейські історії? Що нас чекає в наступному сезоні блогомоди? Можливо зовсім скоро будуть проводитись internet fashion week in your city?:)

Довгоочікувана вона настала. Якось легше жити стало. Веселіше. Натхнення додалось. Вам ні? Ви зауважуєте за собою підняття духу і оптимізм? Бачите величезні плани і знаєте як їх досягнути? Ні? Значить Вам або вітамінки поїсти, або закохатися треба :). Останній метод набагато дієвіший за будь-які існуючі. А якщо те кохання взаємне - гори перевертаються лише від Вашого погляду. Ті хто не мають половинки - зовсім скоро знайдуть, а ті хто вже в парі - підкиньте дров у полум’я  любові :). І без скептичних відмазок і саркастичних посмішок. Слухайте не тільки власне его, а і поради інших.

Прокиньтесь від сну. Йдіть до природи. Вона додасть вам енергії для здійснення мрій. Подумайте як класно зараз посидіти в лісі біля ватри і посмажити шашлик, сосиски, зварити юшку на березі ріки чи озера, випити вина. Дихайте нарешті на повні груди, на всю Вашу здавлену асфальтом грудну клітку.

Беріть до рук ваші фотокамери і майструйте фотопрезентації, робіть їх доступними для інтернету,  розповідайте про світлину з усім завзяттям, що є в середині, в глибині душі. Скажете фігня і це легко? Ану спробуйте. Ага:) Спочатку все не те і все не так. Але зато як потім прорве. Кайф гарантовано відчуєте. Доречі, а коли Ви востаннє знимкували своїх дітей, дружину, кохану, рідних? А про що говорять їх очі на портретах? Вдивіться.

Весна накручує вашу пружинку життя. Не давайте їй іржавіти. Ви заслуговуєте на те, щоб жити щасливо. І починати потрібно вже і негайно. Мені б було цікаво в коментах побачити Ваші роботи, на котрі надихнула весна. Поділіться позитивом зі всіма. Чекатиму :).

І що це діється навколо? Ви помітили? Я про те, що страшна біда і криза є у нас. Але чомусь вона є лише в різних новинах. А в житті – все йде як і раніше. Лише знецінили власну валюту. От ще б знати кому це вигідно перш за все. Думаю, що коріння не в Україні. Нас так майстерно посадили на кризову дієту, що все решта стало непомітним. Стандартний «прийомчик», запудрити очі, щоб приховати щось важливіше. І наївний народ тепер бідкається і «плакається», хоча насправді треба дивитися в іншу сторону і гепати по шиях тих, хто за спинами знущається з люду.

Пора б вже ожити нарешті. І весна прийшла до нас. А не скавуліти по власних норах і чекати, що виросте грошове дерево і засипле нас урожаєм «бабла». Дулю велику таке буде. Навіть у мріях це не реальне. Аж поки не «вигребемось» з-під заваленого проходу на чисте повітря і не розправимо спини. Потрібно лише бажання і більше оптимізму.

Ми завжди славились «згуртованістю» людей. Тому так і живеться «прекрасно» нам. Пора вже змінювати менталітет і починати жити.