⇓

Помітив, що серед нашого українського блоголюду знову набирають обертів так звані пости із серії “365 днів мого життя”. Фотографії, життєві моменти, цікаві сюжети – це класно, але навіщо акцентувати, що це от я під мікроскопом? Ось дивіться, мій блог вже досить довгий час в ефірі і завжди тут щось є із життя. Остання його реінкарнація набула навіть назви “про життя”. Проте чомусь його ніхто і ніколи не порівнює їз 365-ком. Правда і записи тут не є щодня, тепер не щодня. Але суть таж. До чого я це веду? А до того, що майже кожен приватний блог підпадає під вищезгадану категорію.

Тепер про поділ блогерів. Є стара школа, а є нова школа. Стара – це проста писанина, графоманство. Нова – seo, манімейкерство і т.д. Свого часу, коли я загруз в блогосфері ми писали для себе і для друзів, тепер же – пишуть для індексації і для ботів. А де душа і щирість? Роздуті пости про правила гри на ринку віртуальних грошей приносять переважно копійки. А звичні записи – лише настрій. Хоча цікаві щоденники дозволяють заробити але для цього потрібно яскраво засвітити себе.

Не приховую, я також намагаюся монетизувати свій блог. Часами успішно, часами ні. Останніми часами абсолютно не успішно. Напевно тому, що тема моя не є комерційною, не є особливою. Ця тема – про життя, часто про моє життя або про те, що має зв’язок із мною.

Хочу зазначити, що нашим інтернет магнатам, інтернет ангелам, інтернет інвесторам треба звертати увагу на активних писак, на відданих блогерів, на їхні перли і творіння. Адже ці люди здатні повністю викладатись в інтернет проектах і компаніях. А набравши в новостворені чи вже існуючі, такі що прагнуть більшого розквіту в віртуальному світі, людей, що віддалено знають про інет, ви не зможете досягнути вершин. Ось. Філософія і мрії закінчились. Повернемось до віртуальної реальності чи то до реальної віртуальності. Все буде добре

Українські блоги: AKHE.INFO – блог про українські блоги.

Враховуючи, що цей тиждень був короткий, 24 серпня всі ми гарно сяткували ДН нашої Держави, він минув швидко. Але він був насичений. Деякий час сайт не працював. Сервер на якому він розміщений був відключений. Проте, як бачите, вже все супер .

Приємною подією було те, що про мене згадали EGOЇСТИ (мережі Картопляна хата, Челентано, Яппі, Пункт). В твіттері (@Egoistycom), загадав, що колись в мене був приз від цієї програми але я вчасно не взнав про це і тоді ще мені нічого не дали. Тепер, напевно, змінився менеджерський склад і тепер вже компенсували т.зв. егобондами давній приз. Гарний підхід. Можливо скоро вони нас всіх здивують чимось оригінальним і цікавим:).

Справи домашні ознаменувались подією, що має кодову назву – П’єц

На даний момент маємо пусте місце на тому місці де він колись стояв. Але на наступному тижні там буде зведено новий і кращий пристрій для обігріву кімнати. Слідкуйте за твіттером моїм (Хто не знає – клацніть на пташку, що зображена в “шапці” блога).

А завтра на людей, що користуютсья твіттером, чекає велика подія – перша зустірч твіттерян у Львові. Ось за цим –>Деталі про зустріч< -- лінком Ви дізнаєтесь всю потрібну інформацію. Буду радий побачити Вас там. Прийдете?

Життя цікаве. Щодня щось нове. Незабаром чекайте на новий логотип . До зустрічі.

Спонсор посту: Екологічні проблеми України. Карта, котру можете доповнити і Ви.

Звідки в людей талант критикувати те до чого не мають жодних стосунків і не мають навіть приблизних знань в цій галузі? Здається в коді днк закладено здатність до отримання задоволення від критики і негативного ставлення до речей, котрі роблять інші люди. З таким кожен з нас зустрічається постійно, можливо щодня. Ті хто прискіпуються до чужої праці, як правило, самі нічого не вміють робити але якимись шляхами потрапляють до керівних ланок чи високих статусів, тобто завжди будуть вище в ієрархії. Це вищі сили так розкладають розміщення на сходинках життя? З другої сторони, хто перейде через процеси критикування власних здобутків, за деякий час отримують імунітет і стійкість до проблем, що дозволяє не зупинятись на осягненому і не боятись можливих проблем. А є частина людства, котра в такій боротьбі ламається, заражується вірусом обгаджування ближнього і переходить на сторону ворога, таким чином примножуються оті противні людиська. Частина просто здається і йде за течією, вони перетворюються на рослин.

Якщо б кожну людську працю не обсирали, а лише вказували на помилки, разом з тим підтримували в починаннях і спробах досягнення задумок, то стільки б цікавого ми отримали нагора . Але якби все стало як медом помазаним, світ перетворився б планету сраколизів і підлабузників, що теж є великою проблемою. Для повноцінного існування має існувати баланс. Той баланс підтримує на плаву всіх. Стосовно нашої держави – балансу нема, є постійна боротьба за виживання. Проте, хто бороться то перемагає, потрібно лише йти від початку до повної перемоги в цій сутичці інтересів і рефлексів людини.

Перевага вайфая в домі – це можливість писати будь-де, де зручно вдома . Свого часу завжди прагнув організувати стаціонарне робоче місце. Але. Але воно зручне лише, коли працюєш, редагуєш фото, відео, проводиш розрахунки і створюєш серйозні тексти. Проте, для відпочинкового серфінгу потрібно не офіційне місце, а релаксаційне. От і ці рядки пишу зручно влігшись на ложе, та є недолік, 15” ноут є досить незграбним і важкуватим. Тут якраз стане в пригоді нетбук, а може макбук? Стосовно продукту від епла не знаю (не мав можливості скористатись ним), а стосовно нетбука – впевнений. В простій, гіківсько-середньостатистичній сімейці треба мати один великий і один компактний компоапарат. Оди для грандіозних трудів, а другий для спокійних мережевих мандрів, чи для легких подорожей реальним світом, щоб не було зайвих кг в сумці, чи щоб не тиснуло в пузо велика байда, як ото є в мене зараз . Додатково треба ще і піднос-підставку, щоб і комп тримав і пиво не випадало з нього. І коли комфорт буде забезпечено, тоді все буде вдаватися гарно і приємно. Мораль же цієї казки наступна, там де комфорт – там і удача, здобутки і спокій в душі , всі цілі досягаються і життя стає кращим.

Всім відома ситуація, коли бажаєш допомогти людині, а вона за це тебе винною у всіх гріха зробить. Від чого така ситуація виникає? Від нашого бажання на чийомусь прикладі побачити вирішення власних проблем. Людина така добра, що підказує, ніби то, кращі вирішення проблеми іншій людині. При цьому спостерігає за ходом і процесом всього дійства. Якщо підказка виконується але результатів не приносить – відповідь буде, мовляв не розстроюйся, буває і гірше, все минеться . А якщо людина не послухає порад інших і проблема також не вирішиться, відразу отримують гранату – а бачиш, треба було робити як тобі казали, а ти таке сяке чудо погане. І є варіант, що порада була влучна, тоді порадник відразу здобуває крила і хоче щоб йому вклонялись як богові і завжди були винні.

Нам часто дуже дивно, чому на нас зляться інші? Ніби і допомогли або хотіли допомогти але стали ворогом. Допомагати потрібно не нав’язливо, не в найкритичніші моменти. Якщо комусь потрібна допомога – людина сама звернеться, сама попросить поради чи порятунку у складній справі. Коли допомогу насильно заставляти прийняти – це вже терор. А до насильства ставляться негативно.

Перед допомогою чи порадою, потрібно подивитись на власну поміч зі сторони. Оцінити наслідки і проробити варіанти. І лише після щось радити, доводити, наполягати. Перше бачення, «в лоба», може лише поглибити проблему. Зваженість і розсудливість дасть бажану насолоду від корисної допомоги ближньому і не дасть задирати високо голову.

Всі ми носії і продуканти нових ідей і задумів. Але ідея є ідею, якщо про неї знають люди. У іншому випадку – це таємниця. Людина щодня здатна придумати геніальні речі. Проте, у більшості випадків, вони гинуть навіть не народившись. Першою причиною є незорганізованість і спуск на призволяще нашого розуму і таланту. Кожна людина талановита. Не кожна розкривається. Друга – це замкненість і страх, що хтось скоріше втілить ідею і заробить при цьому великі статки. Так і гинуть сотні, тисячі, мільйони корисних ідей. Щодня, кожної миті.

Невже більшість людей – це байдужі і корисливо-заздрісні істоти? В нашому суспільстві – так. Впізнаєте себе? А ще є синдром трутнізму, від слова трутень. Трутні, за вікіпедією -це чоловіча особини в бджолиній сім’ї, котрі потрібні тільки для спарювання, котрі живуть за рахунок інших бджіл. Ніби все дуже гарно, а є одна цікава річ, трутні після спарювання гинуть, а ті, кому не вдалось знайти самку, на зиму будуть вигнані із гнізда, хоча інколи їм везе, але таке трапляється рідко, і вони живуть весело але чи довго? Після такого ліричного відступу повернусь до основної теми. Сподіваюся, що зовсім скоро ми почнемо шанувати себе, навчимось довіряти людям, спробуємо жити і розвиватись та здобувати перемог у речах, котрі нам подобаються. Почнемо працювати над собою, для себе і суспільства.

Щоб ідея жила, нею потрібно ділитись із світом. Не потрібно видавати нагора всі тонкощі власного задуму, а от суть має право на показ. Ідея, котра замкнена у власному світі людини – не ідея. Задум вкрасти неможливо, можна скопіювати лише його напрям, котрий важко буде пройти до кінця не маючи жодних мап і навігаторів. Ми – генератори ідей, а також їхні володарі і втілювачі.

Найкращим стимулом для творчості і ідейним натхненником є матеріальна винагорода. А найкращим засобом для збільшення кількості символів в написаному є душевне переживання, мова йде про кохання, страждання, радощі, трагедії. Отже виходить, що великий і гарний пост виникає з кохання за гроші. І логічна арифметика тут наступна: творці – це повії?:)

Суперечливе, скандальне твердження. Зараз будуть розповіді, про те, які є ідейні писаки, котрі все роблять виключно для власного задоволення графоманських потреб. Але. Всі пишуть для того, щоб їх прочитали, прокоментували. І брехати будуть ті, хто скаже, що «я пишу лише для себе», тут, в неті. Ага, вже. Аж два рази. Якщо для себе, тоді прошу дуже – молескін і вперед, хто не знає, молескін – це такий модний блокнотик-записник. Отакі то справи в блогерсько-щоденникової спільноти. Пишуть заради чогось. Заради заробітку, заради популярності, заради пошуку поради, заради реклами, щоб вилити душу, тощо.

Завжди є для чого писати але не завжди є для кого. І щоб з’явились читачі потрібні зусилля і багато чинників. Самотужки побороти і підкорити їх можливо. Але чи вартує витрачати весь свій потенціал на навчання речей до котрих не лежить душа? Вважаю, що не потрібно. Не буває мультиспеціалістів, щоб могли і землю орати, і пологи прийняти, і число Пі знати до енного знаку. Ми можемо лише орієнтуватись у всьому, приблизно знати деякі речі. Проте успіх до нас здатен прийти лише у тому, до чого лежить душа, у тому, що подобається і заради чого здатні викладатись повністю. Мораль вже відчули? Вона така, що команда – це успіх, згуртована команда – великий успіх.

А тепер Ви здатні дати відповідь на запитання, а для чого Ви створили блог?

Спонсори посту:
Вас ще цікавить таке питання як машина без очереди? Оскільки посилена раскрутка сайтов зовсім вибила з голови, що на носі Вас чекає организация банкетов для близьких людей і Ви не встигаєте мотатись громадським транспортом? Купуйте breitling replica watches і контролюйте власний час завжди.