⇓

Український інтернет – це дивна система. Ось як вона виглядає. В українському сегменті є два клани, україномовний і російськомовний. Останній переважає і навіть створює собі домени в зонах Ру, проте вони таки залишаються українськими інетчиками, котрі орієнтуються на РФ. Є ще і маленькі поселення – це складніші комбінації поглядів. Їх не розглядаємо.

Пишемо в юейнеті переважно про: заробіток (вже давненько пишемо і хвалимось мільярдами, котрих немає, товчеться вода в ступі, обертається в коловороті блогерства), просування і розкрутку (сео, смо, чмо, бздо, і т.д.), ай ті і глобально інтернетові новини, всяке-різне (кіно, фото, музика, бандура), життя-буття (переважно жж і подібні блогохостинги). Більшість робить вигляд страшенних знавців своєї справи, корчать із себе просунутих звірів нетового всесвіту.

Реальна ситуація наступна. Заробіток в мережі, в uanetі, в україномовному сегменті – десь так на рівні, коли можна попити пива на вихідні дні. Парадокс, що порівняно з декількома роками назад, зараз інет більше став розвинутий, проте в плані комерції опустився. Допомогли у цьому різні гівноблогери, дорвейщики, сателітчики, політики і мавпи з гранатами. Тепер всі круті і готові вчити кожного, особливо тішать супер блогери, котрі на другий день існування свого блога вже мають сто прайсів на рекламу в себе.

Існуюча ситуація, а також перспектива на майбутнє для українських блогерів – це масове направлення талантів і зусиль на створення унікального контенту, в котрому відсутні такі поняття як нажива і монетизація. Потрібно створити мережу перфектного українського матеріалу, котрий продукується професіоналами нашої блогосфери, котрих немає до речі. Зараз потрібно створювати виключно благодійні проекти, орієнтовані на нове покоління блогерів, українських блогерів.

На ці роздуми мене підштовхнула розмова з керівником Української Онлайн Спільноти про розвитки наших проектів.

Спостерігаючи за інтернетом кожен може помітити таку модну фішку як написання постів про різні фарми, біржі статей, лінків, тощо. Всі пишуть, всі кидають реферальні посилання, ніхто за ними не реєструється, нема прибутків. А всі пишуть далі і далі. Циклічність дивує. Ось помітиш новий блог, читаєш його, а за декілька місяців бум і є пост про якусь біржу. І таке захоплення в описі можна прочитати, що аж дух захоплює. Це що, принцип крутого інет-заробітчанина?

Мені також була цікава ця тема. Але тепер це щось таке примітивне і дурне, як то представник гербалайфу чи втулятор всякої фігні, котрі ходять по офісах і тулять барахло. Це все примітив і перші кроки в мережі. Треба захламити свій блог кодами всіх існуючих систем заробітку, завдяки чому ви даєте бонуси лише їм, а не собі. Особливо це актуально для україномовних блогів, оскільки всі заробітки крутять навколо російської мови, то рейтинг не вам додається, а лише їм. Не вони вам приносять заробітки, а ви безкоштовно піарите їх. Тому, що російськомовні копійкові рекламодавці дуже рідко звертають увагу на україномовні блоги, тож ринок замовних статей фактично закритий. Єдине, що актуальне – це постові, а їх дають лише одиниці. Маємо дуже вузьку сферу праці для українських блогерів. Ждемо рекламного прориву на теренах української блогосфери.

Про англомовний сегмент інету мовчу. Нам не дано. Не впустять до себе, ми так не вміємо

Найкращий варіант для україномовного блогера – це стати піарником в крутій торговій марці на українському ринку.

Вже минув тиждень, а все якось немає часу написати (ніколи так не пишіть в своїх блогах, це негламурно і некошерно ). Що сталося за цей час. Та ніби нічого такого аж такого. Майже тиждень назад я потрапив на прогулянку лісом. Десь 30 км відмарширували. Гарно побачити величезну сову, сліди кабана, а ящірок цілі полчища, розпалити вогонь і посидіти в хащах, а ще цікаво назбирати трав на чай і до страв. Заряд енергії отримуєш колосальний. Ліс додає потенціалу і заряджає наші внутрішні батарейки на довший час. До речі, на полях цвітуть суниці, буде їх багато цього року.

Відвідали з дружиною наш Оперний, слухали концерт Павла Табакова. Зал був заповнений десь на 80%. Програма, на мою думку, досить складна була. Багато класики і хітів, попурі групи Queen. Повна відсутність попсових українських пісень. Лише одну власну заспівав. Загалом цікаво. В залі основна маса слухачів – жінки.

Сімейні справи заставили взяти відпустку на два дні. І ті дні в клопотах просто пролетіли, не встиг і оглянутись, як вже скоро треба знову збиратись на роботу. Хоча частина питань так і не закрилась .

Лікарні – це згусток напруги і нема там жодної краплі добрих емоцій. Людина потрапляючи в стіни лікувального закладу повинна лікуватися, а не добиватися. Для цього треба щоб позитивні думки були. А як вони виникнуть якщо навколо все обшарпане і розламане, як після операції може додаватись сил, коли всюди прихована комерція і гнітюча аура? Я вважаю, що за лікування потрібно платити гроші. Проте, чому це все так приховано, чому лікарі виконуючи свій обов’язок, показують, що роблять тобі велику послугу? В Україні потрібно відмінити державну медицину, відмінити податки з нас на так зване безкоштовне лікування, запровадити страхування і вивішувати прейскуранти. Бо немає в нас нічого безкоштовного. Для одиноких і незахищених – робити соціальні медичні установи, гроші держава має, тільки йдуть вони самі знаєте куди.

А на дворі вже літо. Зелено, аромати наповнюють повітря. Правда в місті, в царстві бетону і асфальту цього не відчуєш на всі 100%. Раджу всім їхати за межі квартир до природи. Там вже глід починає цвісти, пахне капітально, особливо ввечері.

Ото сипануло снігом. Але про це говорили, писали, показували всі прогнози погоди. Люди як завжди все пропускають повз увагу. От і сьогодні бачив картини довжелезних черг на шиномонтажах. А ще вчора ввечері я без проблем змінив шини і не бачив черг на сервісах. Чому люди завжди рухають лише як припече.

Ранній сніг повалив дерева. Листя не злетіло, площа велика. Ось і сталася масакра. Ті гілки і дерева завалювались на лінії електропередач, що вело до аварійних відключень. Оскільки вибрики погоди були на всій території нашої області, львівської, то можна уявити, які кількості сіл, міст, підприємств були відімкнені. Це дуже добре проілюстровано сьогодні на прикладі нашого водоканалу. Без води більша частина міста Львова, а інша з мінімальним тиском. І нема жодних резервних джерел водопостачання, жодних систем розподілу води між районами. Але дивує, чому на вузлових точках немає автономних систем електроживлення, що можуть забезпечити енергією ці станції. Напевно у нас ще все попереду.

І звісно подією дня сьогоднішнього була заміна формату набору телефонних номерів. Про це знає кожен. Особисто напарився поки дописав на більше ніж 400 номерів “+3″. А яким для Вас був процес? Болісним чи ні?

Як багато людей вміють критикувати будь-що. Вірніше кожна людина здатна оцінити чиюсь роботу. Особливо смакуємо, коли є якісь недоліки в чужих доробках. Обсирати набагато легше ніж хвалити. Не заперечую, що дати певні оцінки ми можемо, інколи навіть дуже добре і грамотно. Але от створити щось самостійно – це дуже важко і вимагає значних вкладень праці. І це лякає абсолютно кожного. А ті хто таки наважується щось робити, не зважаючи на критику – це всім нам відомі люди в різних галузях нашого існування.

Тому не варто боятись творити і розкривати себе. Не варто брати близько до серця критику. Але варто прислуховуватись до слів критиканів, щоб уміло покращити власні напрацювання і здобутки. Тож. натхнення всім і позитивної критики з вкрапленням різких зауважень до Вашої праці.

Ворожі настрої – це найпопулярніший вид стосунків людей в нашій державі. Все просувається і створюється завдяки ворогуванню певних груп людей чи просто людей. Не розумію в чому сенс. Люди працюють над створенням проблем але зовсім не займаються їх вирішенням. Якби змінити хід думок з песимізму на оптимізм настали б добрі часи.

Наша держава має величезні потенціали. Проте їх не освоюють, а успішно знищують. Заздрість. Скупість. Ці речі породжують зло і антипатію. Вони плодять всі проблеми. Більшість людей чинить негативні речі вже механічно, звикнувши так роботи за багато років свого існування в режимі ворогування і підозр.

Чому тільки і чути як є погано і які всі козли? А хіба важко взятись за роботу і не заважати працювати іншим? Навіщо завжди ставити палки в колеса іншому лише тому, що тобі ця робота не вдалась або ти не будеш мати з цього зиск? Лише тоді, коли такі ментальні думки і побудова існування виродиться, тоді почнемо процвітати. Ми маємо для цього все. Але ще не навчились співіснувати і допомагати одне одному.

Бажаю швидкого одужання душ, розумів, думок. Хай кожен заживе щасливо і допомагає у цьому іншим!

Щось раніше не звертав уваги на суть цього фільму. Це лише в Америці можуть з маніака-вбивці зробити позитивного героя. Показати його у гарному світлі і прирівняти до ангелів. Це називається – приїхали.А можливо це так у всьому світі все обертається догори ногами і моральні цінності тепер інші?

Якою повинна бути психіка в творців цього серіалу і автора книги за мотивами якої відзнято кіно? Цей фільм може стати пропагандою серед людей, котра дає дозвіл на вбиства в особливо збоченій формі. І фішкою цього перекошеного світогляду мало б стати показ фільму в час коли діти приходять зі шкіл і сідають біля телевізора.

Що заважало зробити таке ж відео але щоб головний герой не був психом, котрий розчленовує тіла, а наприклад був людиною з якимись позитивними дарами?

Не цікавився цим фільмом але здається, що я не перший, хто починає щось роздумувати про цей “перл” і не останній. І вже сотні слів сказані і обговорені. Маю такі відчуття.

Dexter – нова мода і сучасні погляди на життя людства?