ELECTRIC VIRTUAL WORLD

Пологи

Листопад 28th, 2006 | by ELECTRIC |

Відділення патології вагітності

КІНЕЦЬ БРЕХНІ, кінець цинізму, мусиш нарешті признати, це страшний конфуз – чоловіком бути, чоловіком бути – це значить не мати що реально робити в житті, лиш стягати з інтернету про дупу й цицьки без сюжету жодного фільми і без титрів, без людської екзистенції спроб пізнати таємницю, на полях газет малювати гітлерів, якісь свастики хворі, розпізнавати жидів між знайомих, секретних китайців і негрів під маскою білої раси. Але я сьогодні тобі скажу крізь дитини народження призму, що страшний конфуз – чоловіком бути, це мій девіз, кінець брехні, кінець цинізму, остання річ, яку хотіла б я мати – це пеніс, нізащо в світі, сьогодні над містом я бачу великий правди неон: як хуйово бути тобою, як добре бути мною, чоловік весь час лиш марнує воду і струм, hello.

ХОЧЕШ ПРАВДУ почути, я тобі правду скажу, не будеш мені тут пиздіти, не хочу сьогодні я знати, як політику і зв’язки господарські оздоровити в Польщі, хворі системи суспільні, мене не цікавлять твої до танків військових зальоти і майстра джедая чесноти, sorry, я не балакаю з тим, хто вважає, що він ого-го, а сам і дурної дитини не вміє вродити. Оце моя думка, оце в композиції рамковій оповідь, як чоловік єдине що робить в житті – лише струм споживає і воду в крані марнує, хочеш правду почути, я тобі правду скажу, що це є за людина, яка не вміє й дурної дитини вродити.

ЦЕ НЕ придуманий світ, представлений на потреби “Обцасів Високих”*, це не книжки моєї нової фраґмент, хоч я знаю, що ти вже знаєш, що вона погана, о Боже, чи ти думаєш, що мене це обходить, іди, складай собі свої літачки, відрізняй китайців від негрів і, думаючи про те, який ти крутий, дивися в дзеркало і за статевий себе мацай член. Знаєш добре, хто за алюміній і целюлозу Польщу продав, знаєш, які треба ввести реформи, а президентом і сил збройних головнокомандувачем лише тому ти не став, що був завжди радше скромним. А це події реальні з реальної дійсності, жовтень, рік четвертий дві тисячі, шпиталь на Бубновій, відділення вагітності патології, місто Варшава, держава Польща, дієта 300 калорій, я там лежу з очевидних причин відомих, яких здогадайся, але не знаю, чи знаєш ти, як це бути вагітною, мовби великий пес жив у тобі, мовби їв тебе і на прогулянки тілом твоїм ходив, як це, подумай, коли живе в тобі інша людина і замість поспати, посидіти спокійно, безугавно кінцівками рухає, тягне тебе за внутрішні органи і намагається їх від’єднати, комусь тіло своє позич, впусти когось усередину і нехай він їсть твоїми вустами і крізь очі твої визирає і тоді побачиш, що складання літачків – це життєва настільки захоплива функція, наскільки ж безплідна, а при нагоді спробуй собі здійнятися сходами.

ЕКЗИСТЕНЦІЇ характер конфузний твоєї, але я не збираюсь про це полемізувати з тобою, якби ж ти хоча б марнував щось краще, ніж воду і струм, патику в колесі світу. Hello, про Ізу тобі коротку розкажу пологову сцену, котра в шпиталю лежала в ліжку поруч зі мною, місто Варшава, держава Польща, дієта 300 калорій, імена змінені, а всі подібності неподібні. Ботаке – полювати на одинадцятиліток до Таїланду їде якийсь депутат, ботаке – саме якийсь депутат їде по газети до кіоску коштовним конем, замість проти такої розумової патології фундацію захисту заснувати, він вікна затемнені до коня купити воліє, ну певно, не буде сонце дурне світити в морду такій елеґантній особі, а Іза навіть “так” або “ні” найпростіших виразів собі пригадати не може і щоб щось подумати, мусить спочатку сказати це голосно, щоби почути, і тільки тоді подумати знову, щоб іще раз переконатись, чи напевно було воно тим, що мала сказати бажання й охоту, хоч і так вже не пам’ятає, про що їй ішлося спочатку, ну, але це не біда, це їй не заважає говорити весь час, мовби тішилася невимовно, що знає вона таку мову, таку інтересну й цікаву, як польська. В ліжку собі сидить, як королева, в ореолі осіннього сонця, якби святою можна було від дурості стати, то я буду за Ізу голосувати, бо стражденно невинна це була особа, бо що зло, що добро – забагатоскладові для неї слова, а крім того вона надає виразам тим перевагу, що речі якісь представляють або предмети, вона надає перевагу плетінню, в чому їй під стіною лежача допомагає дружина солдата, з котрою вони все вирішують пекучу проблему, який колір твій кращий, блакитний чи, може, рожевий.

І ЩЕ безперестанку хвалиться, що десь по радіо чула, ніби в її віці вона вишкрібатися леґально могла, клацаючи колодками на підборі кривому, а її колєжанка з палати поряд в піжамі розміру недостатнього як на ступінь вагітності каже: то дупа чиясь чи твоя, дупу треба було пильнувати.

НУ Я ВЗАГАЛІ не вважаю, що я особливо розумна, ясно, і попит не відрізняю від пропозиції, світла від струму і газу і навпаки, але Іза має більші інтелектуальні проблеми, крім того, сімнадцять років їй виповнилося якраз два тижні тому і до шпиталю пішки прийшла з Мокотова, щоб дитину раз-два народити, здихатися і бурси на першому курсі на Селянській пропусків без поважних причин не робити й хвостів, а якщо про дітей говорити, то вже одне мала вдома в запасі, але не втрачає гумору й настрою, якраз навпаки, сміхом страшним вибухає раз-по-раз ні сіло ні впало і так сміється, не вимагаючи жодних об’єктивних причин, в бильце ліжка гупаючи головою і рвучи волосся на собі, оточення вганяючи весь час у здивування тривожне, акушерки й роділлі, і ті, що клізми собі щойно вставляють, і ті, по пологах, що в плутанині бинтів під душ шкутильгають, чуючи сміх, який їх підганяє, озиратися перелякано починають, чи за ними не тягнуться, з тіла їм випавши, якісь розхитані органи. А між першим та другим нападом безпричинної радості, ще без упину хвалиться, що десь по радіо чула, ніби в її віці вона вишкрібатися леґально могла, а її колєжанка в піжамі довжини недостатньої каже раз-по-раз: то дупа чиясь чи твоя, дупу, дівчино, могла б пильнувати.

ДЛЯ ЧОГО ця з мого боку про Ізу дурну промова? Для того: ще бачу її, як в палату іде післяпологову в шкарах своїх дискотечних, останках поставарійних на косооких підборах, стікаючи кров’ю, печатки крап-крап залишає по собі, і лише в очах, на щодень мертвотою льодяниковою зяючих, має мудрість якусь, раптову і самоздивовану, і це не екзистенціальної меандрів знання філософії, це прірва кричуща, земля і море, таємниці всесвіту, загадки космосу, як у тварин або якихось коней меланхолія, а ти ніколи не довідаєшся, як це – коли не можеш сидіти, не можеш лежати, не можеш ходити, тільки стоїш стоїш стоїш, стоїш стоїш стоїш, бо є лише одне місце на світі, це твоє тіло, і воно болить, болить, болить, розпадаючись на дві частини, і дуже хотів би вже йти додому, але є лише твоє тіло, але є лише воно, без дверей і без вікон. А ти хоч і вмієш вимовляти навіть чотирискладові слова, китайця від негра прекрасно відрізняєш і масона від ґея, але все це – лише як різновид кубиків для забавки, даних хлопчикові, хай чимось займеться, нехай заткнеться, хай щось собі робить, літачок йому дайте, хай заткнеться і клеїть собі літачки.
___________________________________________________

БО ЗАТЯМ, пологи – це не забаганки, це не симуляція косоокості на комісії у військкоматі, це смерті дивної різновид, після якої далі живеш, і то мовби значно сильніше, з космосу таємниці печаттю, це особиста участь у сотні нараз аваріях автомобільних, уламки шиб і кузовів різних вбиті в самісінький меридіан її нульовий, тисячі поранених і тисячі жертв, і уяви собі дитячу голову в своєму сечовивідному каналі, бо інакше не зрозумієш, як людині щось може боліти. Зрадам кінець твоїм, брехні твоїй, життя руйнуванню кінець, вересень рік четвертий дві тисячі, шпиталь на Бубновій, відділення вагітності патології, порівняно з пологами на людину лише власна смерть може порівнянне враження справити, до такої ж довести її меланхолії, так воно, коли твоє тіло від тебе відходить, як напівживий пес кладеться в ногах твоїх і болить болить болить, а ти стоїш стоїш стоїш і раптом не знаєш уже всіх тих виразів еґоїстичних “я”, “мені”, “себе”, “собі”, але ти ніколи не зрозумієш, яке це щастя їх раптом забути, яке це полегшення раптом довідатися, що є якийсь інший суб’єкт.

СЬОГОДНІ ПРАПОР вивішую через своє вікно, не хочу вусів ані бороди, хочу мати піхву й цицьки, хочеш, зготую тобі обід, можу навіть тобі пожувати, можу навіть тобі проковтнути, бо це, зрештою, не твоя вина, що ти мусиш бути собою, sorry. Але ти про це ніколи довідаєшся, гарно склеювати літачки, всюди повно китайців і негрів таємних, всіх їх викрити треба, отож до роботи, мої слова – це мертвий послід, слів моїх горох у горохонепробивну стіну, ти весь час від життя хочеш брати, хочеш, щоб кожне речення починалося з “я”, те, що любиш найбільше – від особи першої оповідь, я, ніхто інший ніколи, “для” різновиду свободи не відрізняєш від “від”, і не кажу я цього, щоб похвалитись обізнаністю в еріх фромм. Вересень, Польща, дві тисячі четвертий рік, ніколи ти не зрозумієш, що це значить народити іншу особу, патології вагітності відділення, коридору темрява, як хуйово бути тобою, як добре бути мною, hello.

*Вперше текст опубліковано в додатку до “Ґазети виборчої” “Високє обцаси”.

Переклад Олександра Бойченка