Майстри перфоменсу
Тепер щодня можна почути про такі дійства. Що десь там, такий чи така, зробили мега перфоменс. І всі так "вау, як це круто", "я сі тащу як сморід по кальсонах", "я ф шокє", і т.д. Що там класного? Якийсь лобуряка вимажеться гімном, інший зробить нурка з другого поверху на бетон, ще хтось голову запхає в відро гноївки, чи зроблять секс на людях і видумовувати можна безмежно ще. І все заради чого? Щоб ніфіга не робити і ображатись на зауваження про дурість, а ще казати які ви тупі і далекі від "культури". Яка це культура? Це якась пародія від тунеядців і нероб. Спокійно сприймаю складні видовища і театральні поставноки, проте з усмішкою дивлюся на так званих нових митців. І хай кажуть, Пікассо також недолюблювали і обгаджували, а тепер яка відомість. Я там нічого і тепер не бачу. Ви любите перфоменс?
Підтримую українське: LightStorage - Проста пошукова машина MP3 музики - Lookformp3.net - Я люблю музику!
Реклама в блозі: Перспективні участки дома киевское шоссе вигідне капіталовкладення.
Ні, такий перфоманс нам не потрібен. В цьому я абсолютно з тобою згоден. Але навіщо ти так про Пабло? Кубізм та сюрреалізм в його виконанні не дуже подобається і мені, але ж це не єдині періоди його творчості. Ось так +)
Напевно тому і варто не просувати такі штуки в загальні маси, а тримати їх в закритому колі професіоналів цієї галузі. І тоді не буде таких бурчунів як я
Згоден. Смакувати це, як “високе містецтво” – це псевдопонти.
А я люблю. Принаймні, буває, хвилинку поржу.
Це ж треба не сміятися а підносити до небес і кайфувати з серйозним виглядом
))
Так то – поржати, це одне. Зовсім інше, коли ти любиш це не заради “поржати”, а це реально тебе захоплює. Поржати я також можу, але захоплюватись гівном, яке вважа себе великим та важкозрозумилим мітцем бо воно “свободний художник” – це дикість. А ще дикість, коли ті кажешь на гівно – гівно, а тобі: “Шшшшш, ти НІЧОГО не розумієшь…”
)))
Так зазвичай і буває
Що треба мати в голові щоб роздягтися на людях й таке витворяти. Звичайно це можна прикривати високою назвою перфоменс, а як на мене ексгібіціонізм в останній стадії.
Вони кайфують
важко в тому сумніватися))
перфоменс, як і будь що інше, перфоменсу не рівня, так що ті, що подабаються, то подобають, а котрі ні, то ні.
а де межа між якістю і лажою?
На Тижні Актуального Мистецтва було купа хороший перформенсів. Як і прохідних і поганих, звісно. Але ще там була школа перформенсу, куди тобі, якщо ти вже хочеш в цю тему врубатися, варто би було походити. Ми її зазняли, так що десь за місяць, коли все змонтуємо, зможеш подивитися відео і, може, щось зрозуміти.
Перформенс – це те, що має вирвати тебе зі звичного ходу життя і думок, шокувати, обурити і, можливо, заставити поворушити мізками в такий спосіб, в який ти цього ще не робив. Картинка в тебе не з перформенсу, а з акції протесту Волязловського проти Нацкомісії з питань моралі. На щось інше НЕК і не заслуговує. А перформенс (хороший) як правило має ще й художню цінність. І твоя заслуга як глядача – зрозуміти месідж і оцінити естетику.
В мене навчитися розуміти перформенси зайняло 2 роки робот на “Дзизі”. Так само, як і слухати фрі-джаз і атональну музику. Тепер я розумію месідж, який мені передають через них. А для когось вони просто залишаються шумом. А от чи варто на це витрачати час і зусилля, стикатися з іншим мисленням, іншою реальністю – це вже тобі вирішувати.
для більшості що акція, що перфоменс – одна єрунда не зрозуміла і не потрібна. І думаю щоб так не було, перфоменси треба показувати людям, котрі орієнтуються в цьому дійстві і сприймають адекватно
, а не широким масам.
Пам’ятаєш, уже одні такі були, в яких мистецтво мало належати народу і бути йому зрозумілим. І що цікавого крім нестравних монструозних статуй за той час було створено? Коли митець показує щось на широку публіку, то йому або якраз і йдеться про реакцію непідготованих людей (немає нічого нуднішого, ніж показувати перформенси тим, хто вже бачив їх сотні), або він хоче їй сказати “не будь бидлом, вирвись з шаблонного мислення, зупинись і втикни, для чого я це роблю”. Можна, звісно, робити вартісні речі, зрозумілі для мас. Але нудно. Нудно орієнтуватися на бидло.
Крім того, ти звик до “музейного” дискурсу мистецтва: це щось таке, що під склом, що святе і що реферує до вічних цінностей. А воно ніфіга не так. Уже принаймні з півстолітя. І якщо думати про художника не як про велета духу, а як про йобнутого на всю голову хулігана з доброю освітою (що найгірше), то все стає на свої місця.
Кожному своє, принаймі я краще сприйму картину, котрі інші назвуть мазяканням, ніж ото, що виробляла Барбара Штурм (здається так її звати (кажуть то дуже відома особистість), та що відро на голову наділа:). Тому кожному своє. Але я небачу в тих перфоменсах чогось високоінтелектуального і складного.
А ще є така фраза – “а король голий”. Таксамо і про перфоменси, про них мало говорять. А там де говорять, то творці між собою і ніхто їх не критикує, бо воно не заслуговує уваги більшості. Думаю, що критикувати такі речі потрібно, потрібно дуже багато, може тоді більше народу побачить в тому якусь суть.
Про Барбару згідний. Недограїт у пані професор, от і біситься. А от “Китайська лекція” мене вперла (найтеатральніша). Так само, як і перформенс-обманка Єжи Онуха (кажись, найзмістовніший). А масове замітання площі під Домініканами “Академії руху” було без особливого змісту, зате красиве.
Ну, і про голих королів теж. Їх серед митців немало. Тим більше важливо мати власну голову на плечах і роздуплятися, що добре, а що ні. Можна, звісно, взагіл не роздуплятися, але тоді ризикуєш заразом і багато цікавого/гарного/корисного/прикольного пропустити.