ELECTRIC VIRTUAL WORLD

Любов

Жовтень 6th, 2007 | by ELECTRIC |

Джерело: Djerelo.com

Однією з найважливіших проблем, що хвилюють людину протягом усього життя, і особливо в молодості, є любов.

Любов — це істинне морально-естетичне почуття, яке базу­ється на емоційно-духовному переживанні, зацікавленості, симпатії, що виражається у цілеспрямованій прихильності до предмета любові, у безкорисливому і самовідданому прагнен­ні до нього.

Поняття любові в етиці багатозначне. Це любов до Бога, ідеї, людини, справи (професії), батьківщини, народу, мате­ринська й батьківська любов до дітей, дитяча любов до бать­ків, кохання між чоловіком і жінкою — тобто любов має найрізноманітніші форми і способи виявлення. Специфічний зміст любові складають вибірковість, самовідданість, духовна близькість і висока емоційно-духовна напруга, ідеалізація предмета любові, потреба у з’єднанні з ним, взаємопроник­нення, здатність АО загостреного сприйняття навколишнього світу. Любовні стосунки за своєю природою вибіркові й само-цінні. Почуття любові виявляється у найрізноманітніших людських стосунках.

Любов — одна з фундаментальних властивостей людсько­го існування. На думку багатьох мислителів, це феномен, в якому найадекватніше виявляється боголюдська сутність осо­бистості. Вона є найважливішою складовою людського духу. Любов не має жодних зовнішніх причин для свого існування, не має критеріїв вибору. Як і всі фундаментальні вираження людського буття, вона є таємницею.

Любов належить до аж надто динамічної рефлексії почут­тів і стосунків, вона постійно розвивається змінює свою силу, спрямованість, форми існування. Вона є своєрідною формою ставлення людини до світу і вищою моральною цінністю, яка визнається такою протягом багатовікової історії людства.

Моральна цінність любові полягає у її здатності мобілізу­вати всі сили особистості, збуджувати в ній творчу енергію, створювати і формувати людину і людське в ній. Вона — основа шлюбно-сімейних стосунків. Це величезна сила, яка мо­же бути творчою і викликати до життя глибинний, прихова­ний потенціал, душевну щедрість. Хоча не виключається і її руйнівний характер. Вона може спричинити моральне підне­сення, облагороджування особистості, надавати особливого сенсу існуванню конкретної людини, а також відчуття щастя, повноти життя, що у поєднанні з почуттям обов’язку, совісті, відповідальності, альтруїзму утворює основу морального світо­гляду. Під її впливом може змінюватися вся система ціннос­тей. Вона також може призводити й до морального падіння. Все залежить від моральної зрілості, моральної культури лю­дини, ступеня її особистісного розвитку. Моральне в любові виражає багатство й красу людських почуттів, пронизує бага­томанітні зв’язки людини з суспільством, іншими людьми. З поняттям любові пов’язується уявлення про щасливе людське життя, про багатство духовного світу людини. Вона є показ­ником людської культури.

З усіх різноманітних виявів любові юнацтво більш за все хвилює кохання чоловіка і жінки (індивідуальна статева лю­бов). Так, як і дружба, любов відзначається високим рівнем вибірковості й інтимності, близькості, прихильності й потягу, граничною емоційністю, інтелектуальною і вольовою напру­гою у стосунках між закоханими. Важливою особливістю ко­хання (індивідуальної статевої любові) є єдність фізичного потягу, естетичного й морального переживання, насолоди. Як оповідає давньоіндійський трактат «Гілки персика»: «Три джерела мають людські потяги: душа, розум і тіло. Потяг душ породжує дружбу. Потяг розуму породжує повагу. Потяг тіла породжує бажання. Поєднання цих трьох потягів породжує любов». Аналізуючи феномен статевої любові, можна виділи­ти дві її сторони: внутрішньо-психологічну — як здатність емоційно сприймати і переживати почуття любові, і зовніш-ньо-соціальну — реальні стосунки, що виникають між закоха­ними. У житті обидві ці сторони діалектично взаємопов’язані.

Інтенсивність і глибина кохання залежить від здатності до кохання, а не від предмета кохання. Любов визначається не обсягом почуттєвого досвіду, який завжди випадковий, а роз­виненістю особистісних рис закоханих. Індивідуально-психо-логічні особливості особистості, ступінь розвинутості емоцій-но-почуттєвої сфери дозволяють говорити про більшу чи меншу потенційну обдарованість у коханні. Вступаючи у ре­альні стосунки з обранцем, закоханий привносить у них наявний у нього соціальний досвід, досвід переживань. Це й ви­значає індивідуальну здатність кохати. В. Маяковський з цього приводу говорив: «Есть любовь, есть любовишка и любов-ище». Якщо розум перемагає — отже не він сильний, а по­чуття слабке. Любов не пояснюється психофізіологічними умовами тоді, коли піднімається вище своєї природної стихії. «Істинна сутність кохання, — за висловом Гегеля, — полягає в тому, щоб відмовитися від усвідомлення самого себе в іншо­му «Я» і, однак, у цьому ж зникненні й забутті вперше знайти самого себе і володіти самим собою. Справжнє, велике ко­хання індивідуальне, неповторне, у чомусь трагічне, воно не залишає місця егоїзму, «ламає» станові й інші межі, підніма­ється вище встановлених стосунків.

Історія людства й література, як дзеркало життя, зберегли імена закоханих, які залишилися на віки: Абеляр та Елоїза, Тристан та Ізольда, Ромео і Джульетта, Поль і Віргінія, Луїза і Фердинанд, Манон Леско і кавалер де Грісс та інші.

Сучасна індивідуальна статева любов — результат тривало­го історичного розвитку. Первісне суспільство не знало такої любові. Щоб тваринний інстинкт продовження роду набув людської форми вищої духовної потреби, потрібні тисячо­ліття.

Перша нерозвинена форма індивідуальної статевої любові, в якій переважав фізичний потяг, пов’язується з так званою пастушою любов’ю, що виникає у середовищі рабів, які не за­лежали ні від власності, ні від влади, ні від соціального стату­су. Давньогрецькі письменники Харитон, Лонг, Геліодор та ін­ші оспівували кохання, його торжество і вірність йому, підкреслювали його незалежність. Якщо почуття кохання ви­никало між вільними і заможними громадянами, то тільки як порушення подружньої вірності (див. напр. І. Єфремов «Таїс Афінська»).

Наступна вища форма статевого потягу — вільна лицар­ська любов, яка на всіх вітрилах летіла до порушення подррк-ньої вірності, оскільки шлюби між кріпосними бралися з волі феодала, а не за індивідуальним вибором. Представники ви­щих верств розглядали шлюб як засіб закріплення своєї полі­тичної, економічної могутності чи добробуту. Феодальне су­спільство визнавало лише любов до Бога, а шлюби бралися за обов’язком, примусом, або з розрахунку. Лицарська любов за своїм характером була вільною, романтичною, позашлюбною. У ній домінувало емоційно-духовне ставлення до жінки свого чи вищого кола.

Давньогрецька міфологія оповідає, що спочатку на землі були люди трьох статей: чоловіки, жінки й андрогіни, які по­єднували в собі кращі ознаки перших двох. Вони були фізично сильні й хотіли заволодіти Олімпом. Тому Зевс наслав на них страшну кару — розсік кожного на дві половини і розкидав по всьому світу. Відтоді вони шукають одне одного для віднов­лення колишньої повноти і могутності. Коли якась половина зустрічає свою другу половину, їх охоплює таке дивне почуття прив’язаності й близькості, що вони не хочуть розлучатися. Ерос і є прагнення розкиданих половинок знайти одна одну заради поновлення цілісності. Це жага цілісності, єднання за­коханих пар на основі їх незборимого потягу.

Людство прагнуло у своїх невпинних пошуках визначити, з’ясувати сенс любові (кохання). Любов у її справжньому значенні завжди є прагненням до гармонії між закоханими, гармонії розуму, серця і тіла, духовного (морально-людського ідеалу) і його реального тілесного втілення. По-іншому — це єдність еросу, агапе і сексу. Про сенс кохання можна судити за прийнятим у конкретно-історичному суспільстві способом кристалізації переживань людини і ритуалізації її поведінки. У межах однієї епохи і навіть однієї культури зрілість і специ­фічність переживання кохання знаходяться у залежності від віку закоханих і статевої субкультури.

Ринкові відносини формували примітивно-фізіологічне ставлення до жінки, і нерідко любов ототожнювалася з сексу­альною насолодою, «суто м’язовим задоволенням». У період соціальних трансформацій нерідко інтимні стосунки між чо­ловіком і жінкою зводилися лише до задоволення фізіологіч­них потреб. У такі періоди поширювалися теорії «соціалізації жінок», «крилатого» і «безкрилого» еросу, «склянки води», «пробного шлюбу» тощо, в яких уявлення про любов примі-тизувалися, а жінка розглядалася як «служниця громадського любострастя».

Поява любові як морально-естетичного почуття, визнання, соціальної і моральної цінності любовних стосунків, пов’язане з гуманізацією суспільних відносин, зростанням моральної й естетичної культури людини, естетизацією статевого потягу. Складність любовного почуття визначається тим, що у ньому, як у фокусі, переплітаються протилежності біологічного і духовного, особистісного й соціального, інтимного й загально-значимого. Усунення суперечностей між протилежностями у кожному конкретному випадку може призвести до абсолюти­зації на індивідуальному рівні якоїсь із сторін. У зв’язку з цим давні греки розрізняли типи любові або її фази: «ерос» — сти­хійна жага володіння коханою істотою, любов-пристрасть, яка не залишає місця жалості, милості; «філія» — любов-дружба, прихильність одного індивіда до іншого, обумовлена соціальними зв’язками й індивідуальним вибором; «сторге» — любов-прихильність, прив’язаність, особливо сімейна; «модус»

— любов-гра, яка не відзначається глибиною почуттів; «агапе»

— ніжна любов-самовідданість, жертовна, милосердна, яка виражається у прагненні закоханого розчинитися у коханому.

Дослідники виділяють низки типів любовної культури, в яких відображаються станово-класові й етно-культурні особ­ливості. Романтичний тип любовної культури пов’язується з натхненною любов’ю середньовічного лицаря до дами свого кола. Ця любов, як правило, жертовна, публічно маніфестова-на, позашлюбна. Залицяння до жінки свого стану, оспівуван­ня своєї любові до неї, публічне визнання свого почуття було невід’ємною частиною лицарського етосу, кодексу честі лица­ря. Романські народи вважаються спадкоємцями цього пуб­лічного (романтичного) кохання, яке палко переживається на людях.

Прагматичний, або американський, тип любовної культу­ри склався на іншому історичному фоні, його базовими кри­теріями є корисність і фундаментальний прагматизм. Для доброчесного буржуа любовна пристрасть через її некерова­ність повинна бути виключена з центральних життєвих цін­ностей. Тому любовне почуття, як правило, зводиться у цьому типі до сексуального задоволення. Не випадково саме з періо­дом розквіту класичного капіталізму збігається найвищий «сплеск» проституції.

Якщо у прагматичному типі акцентуються раціональні, практичні міркування (задоволення сексуального потягу, не­обхідного для здоров’я, продовження роду, стабільності шлю­бу тощо), то у слов’янському типі любовної культури домінує моральна своєрідність — інтимність, глибинне співпережи­вання, що виключає публічну маніфестацію любовних стосун­ків. У межах цієї інтимної культури сексуальний зв’язок зако­ханих не асоціюється з моральним падінням. Просто фізичні взаємозв’язки у будь-якій формі (поцілунки, пестощі, обійми тощо) не призначені для сторонніх очей. Тут домінує цінність почуття, яке не залежить від соціальних умов, свобода і прав­дивість.

Мабуть, існують й інші типи любовної культури, особливо в межах східної цивілізації. Розвиток світової культури, вза­ємодія, взаємопроникнення, взаємозбагачення культур ство­рюють умови для формування нових типів любовної культури.

Отже, духовність, вибірковість, взаємність, тривалість й інтенсивність — суттєві ознаки людського почуття любові (кохання). Життя виробило загальні моральні вимоги в ко­ханні. Найважливішими з них є такі: ставитися до кохання як до великої моральної цінності, яка возвеличує людину і рівень розвитку якої є показником багатства особистості; бачити в коханому друга і розуміти, що без дружби не може бути справжнього кохання; бути вимогливим до себе, прагнути бу­ти гідним кохання, чуйним, щирим і уважним до коханого; знати, що прагнення закоханих до шлюбу є найважливішою вимогою кохання, яке по-справжньому може виявитися у шлюбно-сімейних стосунках.

Random Posts

• TARAS
• Просто так
• Тези
• Інтернет знайомства
• Шоколад
• Виробничий інфаркт
• Справжній музикант
• Позитив
• Лохотрон сьогодні
• Дітиська