Колектив внутрішнього згоряння
Автор: Наталя РЕЗНІЧЕНКО
Джерело: Контракти
Як буває
За всю історію компанії у штаті не було такого енергійного і творчого працівника. Однак протягом останніх двох років посада і сфера діяльності почали викликати у нього відразу. «Навіть до психолога ходив, — визнає менеджер. — Він порадив змінити професію». Про це наш герой замислюється всерйоз. Він став дратівливим, ледачим, його рятує тільки достатня кількість підлеглих, на яких поки що вдається перекладати всю свою роботу. Він розуміє, що довго так тривати не може.
У таку ситуацію може потрапити будь-який працівник компанії. Від гендиректора до водія. Це проблема управління, зокрема розподілу ресурсів і постановки завдань.
Досвід зарубіжних компаній свідчить, що роботодавцю важливо не перестаратися в мотивації своїх підлеглих. Викладаючись на роботі, кращі працівники поступово втрачають до неї інтерес і навіть норовлять звільнитися без видимих причин. Це можуть бути наслідки так званого вигоряння персоналу. Робота на знос — лише одна з багатьох причин появи виробничих стресів і, як наслідок, вигоряння.
Вік внутрішнього згоряння. Рівень зрілості співробітника визна чає причини вигоряння та методи його запобігання
«Синдром емоційного і професійного вигоряння характеризується тимчасовою, нерідко тривалою втратою здатності повноцінно і професійно працювати», — пояснює Андрій Крило, психолог, член Української спілки психотерапевтів. — Незалежно від причин, що зумовили цей синдром, працівник зупиняється у професійному розвитку, знижується продуктивність його праці. Потерпають і стосунки в колективі: відомий американський журналіст Едвард Морроу помітив, що вигоряння працівників супроводжується «запахом палаючої психологічної проводки».
Інеса Пшенична, директор Центру бізнес-психології агенції «Інновація», розповідає, що синдром професійного вигоряння найчастіше проявляється у представників творчих професій. Продовжують групу ризику працівники, чия робота вимагає активної віддачі сил та енергії: продавці й торгові агенти, оператори кол-центрів і телефонні консультанти, викладачі та вихователі, лікарі й соціальні працівники, бізнес-тренери та психологи. Тобто ті, кому доводиться взаємодіяти з великою кількістю людей або, кажучи мовою західних консультантів, реалізовуватися в системах «людина — людина». Тут потрібні море енергії, імпульсивність, заповзятливість, готовність до ризику, вміння встановлювати контакти, здатність співпереживати, впливати, зберігати спокій і доброзичливість у непростих умовах. Що краще працівник володіє названими навичками, то вищим є ризик вигоряння.
Знайти і знешкодити
Щоб правильно діагностувати вигоряння працівників, важливо відрізняти синдром вигоряння від станів, що супроводжуються подібними симптомами. Фахівці розрізняють кілька різновидів пригнічених станів однієї природи: згоряння, вигоряння, хронічна втома, депресія і виробничий стрес.
Саме по собі вигоряння схоже на так зване емоційне згоряння працівника. В обох випадках має місце накопичення стресових ситуацій, вихід з яких неможливий без залучення додаткового ресурсу. Спочатку накопичується емоційне напруження, і тільки потім настає фізичне виснаження. Проте у випадку згоряння наслідки сильніше позначаються на психологічному та фізіологічному стані працівника і зазвичай мають виражене емоційне забарвлення. Працівник, який пережив згоряння, навряд чи зможе самостійно впоратися з проблемою, оскільки втрачає інтерес до життя. Емоційно згорілий працівник не підлягає відновленню як фахівець. Тут, як то кажуть, медицина безсила, і допомогти йому можуть тільки тривалий відпочинок і зміна сфери діяльності.
Тетяна Конрад, маркетинговий директор, бізнес-тренер тренінгової компанії «Персонал Рост», вважає, що характерні ознаки емоційного згоряння найчастіше можна виявити в консультантів телефонних служб довіри,
оскільки вони працюють з людьми, які переживають психологічну кризу. Вони відчувають постійну втому, тривожність і душевний дискомфорт. Усе це нерідко призводить до психосоматичних реакцій (хвороби серцево-судинної системи, головний біль, коливання артеріального тиску), розвитку фобій, зміни ставлення до роботи, дратівливості та невмотивованої агресії.
На щастя, повне згоряння трапляється нечасто. У нас так не заведено. Але виробничий стрес — звичне явище. Стресові стани виникають через небажані зміни на роботі. Наприклад, його може спровокувати прихід нового керівника, зміна штатного розкладу або раптові скорочення. Основними симптомами виробничого стресу Тетяна Конрад називає підвищену тривожність, неможливість локалізації сил для вирішення проблеми, неврівноваженість, емоційну нестабільність, послаблення інтересу до інших сфер життя. Працівники легше переживають зміни, якщо керівництво вчасно і повною мірою інформує колектив про свої плани, нововведення і стратегії розвитку.
Накопичення стресових ситуацій часто призводить до хронічної втоми. На відміну від вигоряння хронічну втому провокує фізична перевтома. Порушення в роботі нервової системи, м’язовий та головний біль, тахікардія (посилене серцебиття) знижують працездатність, супроводжуються слабістю і дратівливістю. Якщо працівник вчасно відпочине або знайде можливість зменшити робоче навантаження, він напевно повернеться у лави.
Депресія, на думку Тетяни Конрад, може бути пов’язана тільки з проблемами в особистому житті працівника, наприклад, нереалізованими бажаннями, втратою сенсу життя або віковими кризами. Як приклад вона розповіла історію чемпіона світу зі стрибків у висоту Володимира Ященка. У 20 років легкоатлет отримав важку травму коліна і був змушений залишити спорт. Неможливість реалізувати свої здібності спровокувала напади депресії і захоплення спиртними напоями. Так і не зумівши подолати депресію, талановитий спортсмен помер від глибокої посталкогольної коми. Змінити ситуацію, вважає Тетяна, могло б своєчасне медичне і психологічне лікування.
Якщо працівник впадає у депресивний стан, завдання колег — дізнатися, чим це спричинено, і за можливості допомогти людині впоратися з особистими проблемами.
Симптоми і вияви
Працівника, наближеного до вигоряння, можна вирізнити за психофізичними, психологічними та поведінковими проявами. Як правило, він виснажений емоційно і фізично: знижені активність, сприйнятливість і реакція на зміни зовнішнього середовища. Серед інших психофізичних ознак вигоряння фахівці називають частий головний біль, різкі зміни маси тіла, безсоння чи, навпаки, сонливість, порушення дихання. Працівник стає дратівливим, у нього трапляються вибухи гніву, він уникає спілкування. Водночас його гризе почуття провини, гіпертрофованої відповідальності, страху.
Як працівник він низько оцінює свої професійні можливості, сумнівається в корпоративних і професійних цінностях. Виконувати функціональні обов’язки йому стає дедалі важче. Він змінює свій робочий режим, щоб мінімізувати присутність на роботі. Якщо працівнику за родом його діяльності доводиться приймати рішення, він під різними приводами відмовляється від цього. Ще однією поведінковою ознакою вигоряння прийнято вважати невиконання важливих, пріоритетних завдань і зосередження на дрібних деталях, витрату більшої частини робочого часу на виконання елементарних або навіть машинальних дій. Виникає потреба зменшити психологічну напруженість будь-якими способами — працівник зловживає міцною кавою, спиртними напоями, палить. А тривалий виробничий стрес спричиняє появу психосоматичних хвороб.
Симптоми вигоряння можуть виявлятися не лише в окремих працівників, а й у цілих трудових колективів. Серед причин колективного вигоряння фахівці називають помилки керівництва, завищені вимоги до персоналу, делегування відповідальності співробітникам, які не мають повноважень на прийняття рішень, неефективну систему мотивування персоналу. За ознаками колективне професійне вигоряння не надто відрізняється від індивідуального: працівники зневіряються у позитивних змінах на роботі й можливості змінити щось власними силами. Про близькість колективу до вигоряння можуть свідчити конфліктність всередині відділу і загальна важка, гнітюча атмосфера.
Причини вигоряння
Діана Щербанська, старший партнер, бізнес-тренер консалтингової компанії КІМО, вирізняє чотири основні причини емоційного і професійного вигоряння.
Перша з них криється у браку професійних знань, що компенсується емоційним напруженням. Наприклад, продавець-початківець, який не володіє технікою продажу і ведення переговорів, для досягнення найкращого результату змушений «працювати на емоціях». Роботодавець задоволений результатами, але такий працівник швидко втомлюється, бо витрачає всі сили для того, щоб «нагнати настрій», і, як наслідок, вигоряє. І якщо такий енергійний, працюючий на емоціях продавець не зможе вчасно набратися потрібних знань, він взагалі може бути втрачений як фахівець у галузі торгівлі. Психологічна стабільність — ознака майстерності, підсумовує Діана.
І наводить приклад зі сфери бізнес-тренінгу: професійний тренер включає свої емоції лише тоді, коли це справді потрібно, а працює, використовуючи свої знання. Хороший тренер, як хороший артист, не повинен відчувати зайвих емоцій під час роботи. Новачки ж у цій галузі швидко згоряють, проводячи тренінги на емоціях і не набираючись знань.
Проте навіть маючи необхідні знання, можна згоріти на роботі, якщо постійно не поповнювати їх і не розвивати свою майстерність. У цьому полягає друга причина вигоряння. Згодом такий працівник починає виконувати свої дії суто механічно: говорить одне й те саме, робить одне й те саме. І вигоряння відбувається за іншим принципом — не тому що згорів, а тому що охолонув, втратив сенс подальшого розвитку.
Є ще одна причина, з якої працівник прохолодно ставиться до роботи, — коли емоції і знання є, але їх значно більше, ніж потрібно для виконання дорученої справи. Так буває з молодими талановитими фахівцями, яким просто бояться доручити важливу роботу. Тоді працівникові попросту стає нудно, і якщо він не зважується змінити місце роботи, то, перекипівши, байдуже виконує свої обов’язки. Іноді нерозтрачена енергія спрямовується в інше русло, наприклад, на хобі, якому віддається 99% часу та сил. Цікаво, що зовні такий працівник виглядає емоційним і енергійним. Але на робочому місці він найчастіше імітує виконання своїх функціональних обов’язків. Причому в цьому випадку це буде саме синдром імітації бурхливої діяльності (див. Контракти, № 15). Його енергія просто не переходить у роботу, а відтак не приносить результатів.
Також приречені на вигоряння люди, які неправильно обрали свою спеціальність. Зважаючи на те що багато здобувачів шукають роботу не для самореалізації, а для того, щоб заробити, вони таким чином прирікають себе на вигоряння, займаючись нелюбимою справою.
Усі літа підвладні
Бізнес-тренери, розглядаючи проблему професійного та емоційного вигоряння, воліють по-своєму структурувати основні його причини.
Інеса Пшенична вважає, що синдром вигоряння безпосередньо пов’язаний з віковими кризами:
— 20 років — криза професійного самовизначення. У цьому віці людина замислюється, чи вистачить сил, здібностей проявити себе в обраній професії. І якщо її відповіді ствердні, то вона має всі шанси досягти успіху. З’являється можливість впоратися з першими виробничими невдачами, запобігаючи появі та накопиченню стресових ситуацій;
— 30 років — працівник порівнює себе з однолітками і намагається відповісти на запитання: чи досягнув я більшого, ніж вони. Також характерні роздуми про реалізовані цілі: мої це цілі чи їх нав’язали батьки, суспільство, стереотипи;
— 40 років — ще важча криза. Людина хоче отримати відповідь: чи збіглися власні очікування з результатами докладених зусиль;
— 50 років — кризи цього періоду дещо відрізняються у чоловіків і жінок. Чоловіка хвилює, чи зможе він створити новий бізнес або освоїти новий напрям своєї трудової діяльності, доводячи нарівні з молодими свою працездатність. Жінку в цьому віці турбують її соціальний статус і професійна кар’єра: вже тільки бабуся чи ще й успішний працівник. Якщо людина здатна розібратися в цих питаннях, вона подолає стрес, депресію і вигоряння як наслідки цих проблем.
Як зазначає Інеса Пшенична, особливості й причини професійного вигоряння розрізняють і залежно від типу психіки людини. Наприклад, швейцарський психолог і філософ Карл Густав Юнг ввів у науковий обіг терміни «інтроверсія» та «екстраверсія». Працівник-екстраверт цілеспрямований, вміє працювати в команді, любить життя в усіх його виявах, але дуже залежить від думки оточуючих. Відчуваючи негативну реакцію на свою працю з боку колег або відсутність підтримки, легко піддається стресам і, як наслідок, вигорянню.
Інтроверти через свої психологічні особливості також піддаються вигорянню, але з інших причин. Глибокий інтроверт далекий від реальності, він мрійник і фантазер. Суспільні цінності видаються йому дивними і неоднозначними. Він не вміє налагоджувати стосунки, тому його місце — індивідуальна діяльність. Інеса вважає, що проблема інтроверта в тому, що, маючи про все власну думку, він не обговорюватиме свої проблеми з іншими. А тривалий внутрішній діалог зазвичай закінчується психічним розладом.
Виробляємо імунітет
За спостереженнями Пшеничної, у багатьох успішних топ-менеджерів з’являється професійний імунітет до виробничих стресів. Щоправда, невідомо, що в кожному конкретному випадку є первинним: успіх, який допомагає долати або компенсувати психологічні проблеми, чи імунітет до вигоряння, що приводить до успіху. Один із топів розповів Пшеничній свою життєву філософію, почерпнуту з японського трактату про самураїв, — виграє тільки той, хто йде на битву так, начебто вже вмер. Тобто йому нічого втрачати, внаслідок чого виробляється повна відсутність емоцій у критичній ситуації.
Поради щодо того, як уникнути вигоряння, банальні. Розвиваючи свої сильні сторони, займаючись улюбленою справою, реалізуючи свої здібності, працівник отримує свою дозу ендорфінів — гормонів щастя. Емоційно зрілі, цілісні особистості у змозі впоратися з описаними вище труднощами. З меншими втратами переживають виробничі стреси працівники, які ведуть здоровий спосіб життя, займаються спортом, цілеспрямовано піклуються про стан свого фізичного і психічного здоров’я. Як правило, вони впевнені в собі, мають високу самооцінку. Важливо вміти підтримувати позитивні, оптимістичні установки та цінності. Зменшити вплив виробничих стресів допомагають різноманітні види психологічного розвантаження. Приміром, хобі, спілкування з дітьми і домашніми тваринами.
Вік внутрішнього згоряння. Рівень зрілості співробітника визна чає причини вигоряння та методи його запобігання
Коментарі
У здоровому колективі — здоровий дух
Ірина КУБОВА, керівник групи ТОВ «Жовті сторінки України»
Стаж роботи в цій компанії: 13 років
— 13 років тому я прийшла до цієї компанії радником з реклами. Зараз я вже менеджер проекту. З професійним вигорянням, на щастя, не знайома навіть з чуток. У разі виникнення виробничих стресів змушую себе не зациклюватися на невдачах. Мій девіз: бути оптимістом. Допомагає мені в цьому здорова атмосфера нашого колективу. Хороший колектив, який підтримає в будь-якій невдачі, змушує людину вірити в себе. До того ж я займаюся улюбленою справою.
На жаль, у нас немає рівномірності в продажу. На зміну періодам, коли робота кипить, приходять більш спокійні й розмірені періоди. Але кінець рекламної кампанії завжди напруженіший. Ти стараєшся, викладаєшся, втомлюєшся, а потім зосереджуєш увагу, збираєш усі сили і робиш ривок, як бігун на фінішній прямій. Звісно ж, після цього необхідно відпочити, відновити сили. Для релаксації після напруженої роботи я віддаю перевагу походам до театру, на концерти. У межах підтримки корпоративної культури в нашій компанії проводяться різні акції, конкурси. На загальних зборах відділу називаємо кращих працівників тижня, місяця. Всі ці позитивні заходи дозволяють зберегти дружні стосунки змагання і водночас захистити наших працівників від виробничих стресів і вигорянь.
Ліміта з амбіціями
Інкогніто, менеджер з роботи з VIP-клієнтами компанії N
Загальний стаж роботи: 12 років
— Щоразу з приходом до нової компанії переконую себе почати трудове життя по-новому, з чистого аркуша, жити згідно із самою собою, не віддаючись роботі на всі 100%. Але щоразу історія повторюється — емоційно вигоряю. І знову відчуття спустошеності.
З кожної історії згоряння на трудовому посту намагаюся виносити уроки і взагалі бачити свої недоліки. Серед них внутрішня потреба підкорятися, невміння делегувати повноваження, неправильний розподіл сил, багаторазове потрапляння на маніпулятивні хитрощі керівника. До цього додається «комплекс сільської відмінниці» (ліміти з амбіціями) — прагнення бути найкращою, першою у будь-якій справі.
Запобігти внутрішньому спустошенню мені допомагає усвідомлення свого професіоналізму, незважаючи на те що часом керівництво недооцінює мою роботу. Аналізуючи себе, зайвий раз переконуюся в тому, що належу до «золотого фонду» компанії. Такі, як я, за правильної мотивації (необов’язково матеріальної) можуть перевернути гори, не оглядаючись на можливе вигоряння.
Танцем живота проти стресу
Ірина НОВИКОВА, менеджер інтер’єрної лінії мережі магазинів LAURA ASHLEY
Стаж роботи в компанії: 8 років
— Насамперед запобігти виробничому стресу і вигорянню мені допомагає інтерес до моєї роботи. Динаміка мого професійного зростання тісно пов’язана з розвитком фірми. Мені доводиться працювати з різними групами товарів і вирішувати найрізноманітніші завдання: приймати замовлення, товар, проводити презентації, працювати з персоналом. Особливо приємні часті відрядження за кордон. Така зміна діяльності робить мою роботу насиченою подіями. До того ж я сама складаю свій робочий графік.
Проте втома все ж таки згодом нагромаджується. І тут головне, вважаю, вчасно відпочити. Хочеться виїхати якнайдалі і не брати з собою мобільний телефон. Добре, що моє начальство завжди йде назустріч моїм проханням про тижневу відпустку.
Крім того, допомагають розслабитися і спілкування з друзями, захоплення латиноамериканськими танцями й танцями живота. Саме танці дозволяють мені зняти напруження, відчути себе жінкою, а не лише менеджером.
Спокій, тільки спокій!
Сергій КРИЩЕНКО,генеральний директор представництва фірми BYY LEASING & TRADING Cо, Канада
Стаж роботи на керівній посаді: 20 років
— Як керівник я постійно перебував у стані виробничого стресу. Одним із наслідків емоційного пресу став збій у роботі серця. Три роки тому я потрапив до реанімації з діагнозом миготлива аритмія. Тоді вперше прийшло розуміння того, що запаси мого організму небезмежні. З’явилися інші цінності. І бажання відвідати психотерапевтів, яких порадили друзі. Разом з ними почали аналізувати, що може знімати часто повторювані серцеві напади. До цього я проходив курс обстеження в Америці та Швейцарії, де мені радили змінити темп життя і пом’якшити емоційне навантаження. Це просто неможливо, якщо ти хочеш і надалі залишатися в бізнесі. Тому я шукав інші методи.
Заняття з психотерапевтом тілесною терапією навчили мене дивитися на проблеми спокійно. І саме в такому стані приходять найвдаліші бізнес-рішення. З’явилася якась твереза об’єктивність сприйняття. Тілесна терапія дозволяє розслабитися і душі, і тілу. Музика, рухи, масаж, навчання правильного дихання... Так само друзі порекомендували мені заняття йогою як альтернативу захоплення активними видами спорту. Йога дозволяє ефективно працювати з тілом, але водночас перекликається з тілесною терапією, де основа — дихання.
У професійній діяльності я тепер більше звертаю увагу на розподіл обов’язків, делегування повноважень. До всіх виробничих, здавалося б, нерозв’язних питань підходити спокійно, без паніки.
Конячка під куполом
Редактор розділу одного з провідних ділових тижневиків (побажав залишитися неназваним)
Стаж роботи у пресі: 7 років
— Коли мені запропонували перейти з повільно агонізуючого видання до конкуруючої редакції, та ще й з підвищенням на посаді, я погодився майже без роздумів. Мене приваблювали не лише збільшення зарплати і значущість нового статусу, а й можливість виявити себе з кращого боку на новій посаді. Тому я спочатку не звертав уваги на постійну необхідність затримуватися на роботі допізна або жертвувати обідньою перервою заради спільної справи. Тим більше що працювати мені випало з молодими, амбітними і веселими людьми, з якими я швидко потоваришував. Згодом, заспокоював я себе, усе владнається, а труднощі перехідного періоду зміняться спокійним трудовим ритмом.
Однак нічого такого не сталося. Навпаки, кілька місяців потому робочий драйв кудись зник і залишилося тільки відчуття перманентної втоми. На свій подив я несподівано виявив, що не можу розслабитися і як слід відновити сили. Ненормований графік роботи і часті аврали призвели до того, що день і ніч втратили свої чіткі межі, а заснути я міг тільки після кількох годин бездумного перемикання телеканалів (добре, що мовлення нині майже цілодобове). У результаті, навіть якщо вдавалося виспатися, приміром, з 2-ї ночі до 11-ї ранку, потім весь день почувався млявим і вибитим з колії.
До того ж виявилося, що підвищення на посаді — це не лише додаткова влада й можливості, а й додаткова відповідальність за доручену справу. Тепер я відповідав уже не за написання однієї статті на тиждень, а, так би мовити, за процес їх виробництва. Думки про планування наступних публікацій, контроль за їх виконанням, форму подачі та якість тексту (залежно від здібностей авторів) не давали спокою навіть на вихідних. Періодичне коригування курсу видання і встановлення штрафних санкцій за зірвання здачі номера додавали гостроти відчуттям. Хворіти не можна, перекласти відповідальність ні на кого. Як то кажуть, узявся за гуж...
Через рік такої роботи мені вже здавалося, що я схожий на циркову конячку, яку змушують виконувати акробатичні етюди під куполом цирку. Перебуваючи в постійному фізичному та емоційному напруженні, я підсвідомо почав зменшувати темп роботи і за можливості мінімізувати свої зусилля. Це не залишилося непоміченим для керівництва, і зрештою мене відсторонили від обійманої посади, а проект, яким я завідував, закрили. Зате тепер я почуваюся значно краще.