ELECTRIC VIRTUAL WORLD

Кохання - воля духа

Жовтень 6th, 2007 | by ELECTRIC |

Автор: Олександр ШОКАЛО
Природні інстинкти й сердечні почування двох обранців гармонізуються в шлюбові й підпорядковуються Всеєдиній Духовній первині — Ладові: так Життєтворчий Лад реалізується в людській природі, й здійснюється генетична єдність людського світу зі Всеєдиним Світом. Від того, наскільки гармонійний, одухотворений шлюб, завжди залежала подальша доля людських родів, які одружували своїх нащадків. Для підтримання родового й етнічного генотипу предки наші знали не менше семи поколінь свого роду й добирали гідний для споріднення рід. У пошлюбленні пари молодих самооновлювалася генетична основа етнічного й вселюдського світу.

ШЛЮБ — ВИЯВ
УСЕЄДИНОГО ЛАДУ
Природні інстинкти й сердечні почування двох обранців гармонізуються в шлюбові й підпорядковуються Всеєдиній Духовній первині — Ладові: так Життєтворчий Лад реалізується в людській природі, й здійснюється генетична єдність людського світу зі Всеєдиним Світом. Від того, наскільки гармонійний, одухотворений шлюб, завжди залежала подальша доля людських родів, які одружували своїх нащадків. Для підтримання родового й етнічного генотипу предки наші знали не менше семи поколінь свого роду й добирали гідний для споріднення рід. У пошлюбленні пари молодих самооновлювалася генетична основа етнічного й вселюдського світу.
Шлюб став також засобом суспільного захисту інтимних стосунків. У парному шлюбові — моногамній родині, заснованій на міцному інстинктивно-духовному подружньому зв’язку, — життєва енергія двох закоханих реалізується через вияв повноти почуттів у народженні духовного плоду — дитини, а не розпорошується, як у позашлюбних сексуальних стосунках. У шлюбові подружжя плекає духовно-біологічне єство родини. З появою дитини родина починає жити як зріла продуктивна клітина етнічного єства. Діти — можливість вищого здійснення людського життя.

РОДИННИЙ ІНСТИНКТ
Діти як духовно-біологічний плід пошлюбленої пари є довершенням творення родинного світу, який зароджується снагою родинного інстинкту, що в ньому виявляються й природні сексуальні потреби, сповнені сердечного почуття, і сила інтелекту закоханих, і їхня воля до життя.
Самодостатні сексуальні потреби люди задовольняють і в адюльтері, а інтелектуально можуть контактувати, живучи незалежно одне від одного. Проте лише в родинному житті сексуальна й інтелектуальна взаємності набувають вищого, всесвітнього сенсу. Адже родинний світ — органічна частка Всеєдиного Світу, і в його парній єдності виявляється бінарна життєтворча сутність Всесвіту. Родинний інстинкт мають і птахи, і тварини, та тільки в людей він осмислений.
У багатьох нинішніх людей родинні інстинкти притлумлені внаслідок життя в антигуманній державній системі. Комуністичному режимові потрібні були не цілісні здорові сім’ї, а розокремлені особини невільної трудової маси. Звідси масові розлучення й існування формальних сімей.
Збувається у Світі родина, яку засновано на природному родинному інстинкті, а не на скороминущому романтичному захваті. Така родина стає засобом біологічно-духовної самореалізації кожного з подружжя, засобом продовження людського роду.
Дитина з’являється в земному світі волею Всеєдиного (“Послав Творець дитинку”) і має щастя, і місце під сонцем, коли батьки усвідомлюють цю Всевишню волю.

РОДИНА — ПЕРШОКЛІТИНА
ЕТНІЧНОГО ЄСТВА
Від функції народження духовного плоду походить прадавня українська назва людської сім’ї — родина. Цей духовний архетип як плід етнічної самосвідомості наших предків виявився у всеслов’янському найменні сонячного Духа Життя — Рода та заступниць життя — Родиць. Спільну з ними світлоносну етимологію мають і прадавні українські наймення духовних життєтворчих сил — Лад і Лада, які визначають парну природу української орійської родини, сутність якої реалізується в гармонійному поєднанні зрілого чоловічого розуму й чистої жіночої душі. Звідси наше прадавнє звертання ладо (коханий, кохана). Звідси сенс понять ладу й радості в родині, ладування й радіння в Людському Світі. Звідси й моральний закон українців: “Кохання дає лад усьому”.
Родина як першоклітина Людського Світу, реалізованого в розмаїтій природі племінних, етнічних організмів, самозароджується в інтимному поєднанні чоловічої й жіночої первин. Так і в енергопродуктивній взаємодії двох космічних первин — світлої й темної, активної та пасивної, духовної й матеріальної — безперервно самозароджується-самовідроджується Всеєдиний Світ. Людська родина силою кохання прилучається до Всевишньої Любові, включається в процес Безвічного Життя й здійснює Закон Всеєдиного Ладу, якому мають підпорядковуватися всі суспільні закони. І саме людська родина, яка керується в своєму особистому житті волею кохання, є головним законотворцем суспільного життя. “Кохання не знає закону”, — цю істину українці одвіку сповідують як головний принцип звичаєвого (природного, неписаного) права, завдяки чому ми ще є на Білому Світі. Бо людське кохання як вияв Світлої Сили Життєтворення — найвищий закон для людини.
“Чоловік і жінка — найліпша в світі спілка”, — так наш народ охарактеризував родину як живу соціальну модель етнічного єства. Злагода родинного життя, міць родинного духу — запорука єдності й духовної моці народу: “Де згода в сімействі, там спокій і мир”.
До занепаду народу призводить занепад кожної окремої родини. Коли зникає в подружжі дух життєтворчого кохання, люди втрачають сором, честь, волю до життя. А ставши підневільними, не знають почуття людської гідності: жінки запродують душу й тіло, чоловіки — розум і дух. Зрештою, цілий народ запродує себе в рабство владцям-паразитам.
Аби розтлити народ, передусім, розтлівають жінку — хранительку живого вогню кохання, плеканицю життєвої сили родини й родової пам’яті. Масове розтління жінок призводить до занепаду моралі й до винародовлення. Коли в людях занепадає етнічна свідомість і воля до життя, коли щезає дух взаєморозуміння та любові, то в такого народу вже не стає сили піднестися до рівня духовного життя і підвестися з земного тліну.
Так сталося й з нами — українцями. Після тисячоліть духовного життя наших предків у злагоді зі Всеєдиним Ладом за останні три з половиною століття надсадної протидії етнічного єства різним зайдам і чужоїдам-паразитам ми зазнали страшного морального надриву. Нескінченні оборонні війни підтяли чоловічу первину українського народу, а полишена напризволяще жіноча первина не спроможна сама захистити святість родинного життя. Через чужинецьке напасництво та через нашу внутрішню самозраду й повійництво завелася між нами нелюбов, і занепала життєва воля народу.
Коли порушено цілісність етнічного єства, надзвичайно тяжко виживати окремій його клітині — родині. Кожному свідомому подружжю належить збагнути Істину, що, творячи здорову родину, вони тим самим регенерують, відроджують етнічне єство. Адже кожна окрема родина, яка живе за законом Всеєдиної Любові, — носій етнічного, отже, вселюдського і всеєдиного генотипу.

ВСЕЄДИНИЙ ГЕНОТИП
Генетичною основою Всеєдиного Життя, реалізованого в людському родові та в розмаїтті виявів усього єдиносущого в Світі, є чоловіча й жіноча первини. Єднаючись у Вселадуючій гармонії Всевишньої Любові, ці парні життєтворчі первини творять космічний генотип. Цей всеєдиний біодуховний генотип є генетичною триєдністю Людини, Земної Природи і Космосу (Всеєдиного Світу).
Всеєдине Життєтворче Космічне Єство (український міфологічний Вирій) має трисферну структуру: ядрова сфера Всеєдиної Свідомості, навколоядрова сфера Всеєдиної Чуттєвості, зовнішня сфера Всеєдиної Енергії. Взаємодія цих сфер створює життєродну світлоносну пульсацію — Всеєдиний Лад, цілісним виявом якого в земній природі є життєродне єство людської родини. Ядровою сферою родинного єства є чоловіча свідомоносна первина, чуттєву сферу забезпечує жіноча емоційна природа, а разом подружжя у духовно-продуктивній взаємодії творить спільну захисну енергетичну сферу.
Всеєдиний принцип триєдиної життєтворчої самоорганізованості Космічного Єства й людської родини виявляється в моральному принципові зрілості цілісної особистості, що являє собою триєдність істинного слова, істинного думання й праведного діяння. Одначе, індивідуальний людський організм не є повним виявом Всеєдиного Життєтворчого Єства. Сама людина може лише очистити серце, зосередитися в собі й плекати, як у мушлі, власну первину — духовне ядро. Але самотня людина не розкривається, не збувається в процесі життєтворення, не оновлює Безвічного Буття. Одвіку українці-орії засуджують самітництво, аскетизм, бо в парі людина легше долає всяку нечисть, руїнницький хаос і взаємним коханням щомиті утверджує безвічність Всеєдиного Життя.
Усе життєздатне, життєтворче — двопервинне. У земному світі двопервинність, двостатевість виникла на початковому ступені саморозвитку життя, коли природа перейшла від копіювання-повторення одностатевих організмів у процесі простого розмноження до поліваріантного творення двостатевими парними сполуками розмаїття індивідуально неповторних організмів. Земна Природа виробила свій генетичний механізм включення у двопервинну життєтворчу пульсацію Всеєдиного Світу, і саме двостатевість забезпечила всьому сущому на Землі енергопродуктивне виживання.
Людський Світ виживає біологічно й духовно завдяки моногамній родині. Чоловіче первинне в космічному плані, а жіноче — в земному (згадаймо про самозародження Першоматері — Лади в світлій силі Першобатька — Ладу). Однак материнське єство саме незмінно породжує чоловічу первину задля прилучення Земного Життя до двопервинної пульсації процесу космогенезу. Отож у Земному плані чоловік є породженням і функцією жінки, а в Космічному — жінка є породженням і функцією чоловіка. Тому сила чоловічої функції в родинному житті залежить від сили жіночого сердечного почуття, яке плекає чоловіків дух. А вже снагою чоловічої свідомості родинний світ єднається зі Всеєдиним Світом.
За тривалий період розвитку людське єство як універсальний духовно-біологічний вияв енергопродуктивної взаємодії природи й Космосу вмістило в собі генетичні особливості всіх земних істот. Людину наділено ще й Духом творення. Завдяки духовній сназі вона є зв’язуючою ланкою між земним існуванням і Всеєдиним Життям. Це прилучення до Безвічного людина здійснює снагою кохання. Якщо ж через неповноту взаємодії ці дві первини впадають у безлад, то занепадає їхня життєродна снага й родину обсідає паразитуюча нечисть: незрілі, невідповідні одна одній первини накликають на себе напасть.
Як же здійснюється добір-парування й ладування чоловічої та жіночої первин? Як виявляється космогенез у Людському Світі? Нині процес парування-злюблення подружжя відбувається самопливом, навпомацки. А наші предки узгоджували своє кохання, інтимне життя родини з Космічним Ладом, користуючись генетичними знаннями про родовід одружуваних, а також астрологічними знаннями про визначеність вдачі людини розташуванням планет і зірок під час її появи на Світ. Через згармонізованість закоханих із природою й Космосом людська родина реалізує в собі Всеєдиний генотип, і людські почуття й свідомість переростають антропоцентричні межі й сягають Всеєдиної Любові.
Кохання — це голос генома, що є сукупністю генетичних ознак, набутих поколіннями роду. Разом із тим, кохання — це й відродження духовним зусиллям подружжя Світлої Сили життєтворення. У коханні народжуються вродливі й міцні діти, а в духовному полі родинного ладу з них виростають гідні люди. Тому про гідних нащадків роду українці кажуть: “Батьки викохали”. Кохання передасться як духовно-біологічний спадок, що на генетичному рівні виявляється в чистоті статевих інстинктів, а на духовному — в свідомій волі життєтворення. Природний інстинкт — це неусвідомлений вияв Всеєдиного Життя, що оберігає людське єство від деградації.

Веління статевого інстинкту сприяє вибору пари й творенню родини, адже чистий інстинкт таїть у собі зерно духовності, зародок моральності. Воля одухотвореного інстинкту допомагає здоровій родині протидіяти умовностям і потворствам деградованого соціуму. Реалізуючись у родинному єстві, інстинкт переростає самодостатнє задоволення потреб плоті, які виснажують людський організм, і підтримує життєву снагу родини. В родині закохані розкривають уповні свої фізичні й духовні можливості, а інстинктивний потяг вінчається духовною приязню подружжя. На духовному рівні взаємин між закоханими ладує свідома воля життєтворення. І носієм її є слово подружньої злагоди — голос генома Всевишньої Любові.
Слово Любові як генокод Всеєдиного Духу містить у собі таку снагу земної чуттєвості й Космічної Свідомості, що животворить зниділе в самоті людське єство і єднає людей у життєродний подружній світ. Так життєтворча снага Всевишньої Любові через слово реалізується в земному коханні. Слово як духовна реальність Світової Всеєдності, розкриваючись у думанні й діянні, нескінченно породжує родинні світи — першоклітини етнічного і Вселюдського Світу. Слово — первородне духовне осердя триєдиного принципу моральної зрілості — вияву всеєдиного генотипу.

САМОЗАХИСТ
УСЕЄДИНОГО ГЕНОТИПУ
Якщо людина не реалізується в коханні, вона може, згнітивши статеву пристрасть, силою творчого духу реалізувати снагу життєродного інстинкту у сферах зовнішньої діяльності чи художньої творчості. Але часто люди духовно незрілі спотворюють чисті природні інстинкти, — спрощуючи кохання до фізіологічного акту й шукаючи нових статевих утіх, опускаються до сексуальних збочень, набувають ганебних патологічних пристрастей, загрожуючи виродженню життя.
А на це в Єдиносущого є свій механізм самозахисту. Так недавно Земна Природа включила його, вдаривши по найвразливішій сфері людського єства — сексуальній. Цей нещадний біологічний механізм — СНІД, що є синдромом морального занепаду людства. СНІД вражає тих, хто порушує Всеєдиний Моральний Закон, — перестає усвідомлювати себе людиною, життєродною духовно-біологічною істотою Всесвіту, через чию самосвідомість усвідомлюється вся Земна Природа. Деградуюче людство у своїх сексуальних потворствах опустилося до тієї критичної межі, за якою Земна Природа, оберігаючи власний генетичний механізм продовження життя, блокує виродніюче людство, б’ючи по його захисній функції — природному імунітетові.

ПОЛІТИЗАЦІЯ
ІНТИМНОЇ СФЕРИ
Сфера статевих взаємин — це розмаїті знання про біологічні, психічні й духовні принципи людського життя. Наші предки набували цих знань протягом тисячоліть саморозвитку, духовного вдосконалення, передаючи їх з покоління в покоління. Та скільки загублено з того, що виплекали предки, скільки спотворено через політико-ідеологічні насильства над людською природою й вільним духом. Нині пожинаємо плоди соціального експерименту — “комуністичного перетворення світу”, заснованого на антиеволюційних, атеїстичних догматах примітивного матеріалізму й класового антагонізму, що руйнує світовий принцип Всеєдиної Любові. Комуністичний режим ударив, передусім, по родині. Виживання чоловіка й жінки поставлено в цілковиту рабську залежність від зовнішніх, матеріальних умов, перекрито можливість духовного саморозвитку. Природа людини занепала до примітивного однобокого біологічного існування.
Пригнічено жіночу природу — основу земного життя. Надсадна фізична праця спотворила життєродну сутність жінок. Вони, як і чоловіки, втрачають природну здатність кохати й народжувати дітей, або ж пускають на світ нездорове, неповноцінне потомство, що призводить до виродження народу. Жінку-матір відірвано від родини, від виховання дітей, чим вона займалась одвіку. Про заробіток завжди дбав батько, а тепер він не в змозі прогодувати родину за ту мізерну державну подачку, якою паразитуюча система принижує його чоловічу і професійну гідність.
Отак спримітивізовано, зганьблено найтоншу, найінтимнішу сферу людських взаємин — сферу кохання й продовження роду, що була недоторканною, священною в нашого народу. Статеві, як і всі інші людські стосунки, було піддано тотальній комуністичній ідеологізації. “Червоний професор” А. Залкінд випустив у 1924 р. методологічну брошуру — “Дванадцять статевих заповідей революційного пролетаріату”, єзуїтську програму впровадження більшовизму в інтимну сферу, в якій природність інтимних стосунків спаскуджено класовими догмами. За цими заповідями, необхідно провадити “статевий добір по лінії класової революційної пролетарської доцільності”. Ідеолог стверджував принцип біосоціальної селекції, що її впроваджував у життя більшовицький інтернаціонал-фашизм, званий диктатурою пролетаріату. В інтересах владарюючого революційного класу, що служив прикриттям владців-паразитів, рекомендовано здійснювати механізацію й політизацію статевої сфери: “Статеве має в усьому підпорядковуватися класовому, нічим останньому не заважаючи”, а “клас в інтересах революційної доцільності має право втручатися в статеве життя своїх співчленів”.
Зрозуміло, всесильним усе дозволено. Тому серед співчленів їхнього класу закони вселюдської моралі скасували, а революційна класова етика узаконила розпусту і садизм, про що свідчив спосіб розтлінного існування партвождів і владарюючої паразитуючої кліки. За догматами державного соціалізму, людська родина мала стати сексуальною тюрмою, біологічним механізмом продукування класових фанатиків-біороботів, які повинні виконувати волю тих, хто при владі.
Пролетарська класова етика оголосила кохання буржуазним пережитком. Відповідно класова педагогіка вбачає в соціалістичній родині лише функцію народження потомства, а функцію виховання покладає на дитбудинки й політизовану школу, яким належить впроваджувати принципи більшовицької ідеології: “Мы должны сделать из детей бойцов нашего дела” — це розтиражоване гасло Н. Крупської ще донедавна можна було зустріти в школах і дитсадках. Так соціалістична імперія плодила собі яничарів — безрідних агресивних оборонців колоніальної системи.
ОДУХОТВОРЕННЯ СЕКСУ
Нині ми заволали про втрату людяності, про жорстокість дітей. Заговорили про потребу чуттєвого, сексуального виховання школярів. Зрозуміли необхідність звернутися до занехаяного досвіду минулих поколінь. Але наші предки не вивчали сексології! А зберігали чистоту природних інстинктів і в дітях змалку плекали духовність почуттів. Адже духовність у статевих взаєминах — провідна сила, без неї статевий потяг стає самоціллю, у невтоленному бажанні тілесної насолоди люди вдаються до сексуальних збочень, потворств.
Тому модний нині сексуальний вишкіл таїть у собі загрозу гіпертрофії фізичного над духовним, буттєвих потреб організму над життєвим прагненням душі. Адже посвячення дітей у таїни фізіології статевих взаємин, а звідси розвиток самодостатньої чуттєвості без збереження природної чистоти інстинктів, без плекання духовного ідеалу — неминуче призведе до дезорієнтації підлітка. У наших дітей під впливом різних чинників (побутова невлаштованість сімей, бездуховна система пострадянської освіти, засилля фізіології сексу в кіно й на телебаченні) і збудників, що подразнюють несформовану дитячу психіку, передчасно прокидається підвищений статевий інтерес.
Ранні статеві зносини страшенно шкідливі для здоров’я. Фізіологічно й психічно незрілий організм підлітка губить свою ще слабку життєву силу: як правило, хлопчики не зможуть уже вирости статево дужими, повноцінними чоловіками, а дівчатка — зазнати радості материнства. Такі люди ніколи не звідають справжньої радості кохання в подружньому житті.
І якщо так зване сексуальне виховання в школі починатиметься з вивчення анатомії статевих взаємин, техніки статевого акту — це ще дужче посилить передчасний статевий потяг, зніме чар духовності з таїни кохання. Виховувати в дитині належить душу. Варто привчити дитину й до звичайної побутової гігієни. А фізіологічно організм і сам дозріє: коли молода людина сформується психічно, буде морально готова, вона осягне тонкощі біологічного механізму статевих взаємин — волею чистого інстинкту й через природжений темперамент.
На уроках вікової гігієни, психології й астрології слід розповідати дітям про таємниці людської психіки, про космогенетичну визначеність вдачі людей. Основні зусилля батьків і педагогів мають бути спрямовані на зміцнення й гармонізацію дитячої психіки, на збереження чистих природних інстинктів і плекання в дитячих душах прагнення духовного ідеалу. Це й стане запорукою статевої зрілості людини як духовно-біологічної істоти. Суть статевого виховання полягає в тому, що фізіологічна чуттєвість людини не повинна превалювати над її духом.
Різноманітні біологічні бажання й потреби, як і естетичні смаки, мають узгоджуватися з внутрішнім ладом людського єства, духовною потребою краси-гармонії. Людина не повинна проминущими потребами тіла затлумлювати в своєму серці Світло Безвічної Краси. “У задоволенні щоденних потреб є щось принизливе. Але Краса — вища необхідність, і вона визволяє нас від того почуття приниження. Краса вносить благородство в почуття задоволення бажань. Ось чому колишні непогамовні варвари відійшли в минуле, а їхнє місце зайняли люди, які вміють стримувати себе, ось чому ті, хто слухався тільки веління своєї плоті, визнали над собою владу кохання. …Краса для свого осягнення потребує душевного спокою. Її неможливо осягнути без стриманості”, — засвідчив бенгальський митець-мислитель Рабіндранат Тагор. Безвічна краса пізнається в коханні й виявляється в чистоті, цнотливості, гармонії людського єства.

ЦНОТА — ЧИСТОТА
ДУШІ Й ТІЛА
Віддавна українці плекають у дітях, передусім, цноту — потребу збереження природної чистоти душі й тіла. Так визрівали гідні спадкоємці роду, які берегли подружню вірність — запоруку кохання, гарант міцної родини. Наші предки сповідували єдиний культ — культ душевної й тілесної чистоти. В орійських народів одвіку практикується ритуальне духовне й фізичне очищення, яке обов’язково провадилося в кожній родині. Цей першоосновний, гігієнічний принцип орійської культури був гарантом духовно-фізичного здоров’я родини й цілого народу. Залишки прадавнього ритуального гігієнічного очищення й досі живуть в Україні в обрядах народної культури, зокрема в дотриманні постів, у святковому очищенні водою і вогнем (перед Великоднем, на Купала, перед Пречистою, перед Різдвом), у просвітленні серця молитвами.
Наші предки в коханні виплекали безцінний духовний скарб — зрілу моральність — і передали нам у спадок. Але нинішні покоління сущих в Україні загубили предківські критерії вселюдської моралі, запаморочили чистоту своїх душ чужими ідеологемами…

Далі буде.