Доказ краси

Автор: Георгій Великодушний

Кожен індивідуум людського суспільства протягом усього свого життя відверто чи ні, але завжди прагне до життя в оточенні усього того, що має будь – яку ступінь краси. Тяга до гарного природна для людини. Але що – ж таке краса?

На це запитання намагалися дати відповідь багато філософів античних та середньовічних часів, а також деякі сучасні філософи, але, на жаль, не маючи можливості довести сутність краси, аж до сих пір існує тверде, чисто ілюзорне переконання, що, буцімто, вивести формулу краси є неможливо. Але чи справді це так? Чи дійсно нереально вивести ту єдину загальну формулу краси, над якою марно працювали протягом численних років наймудріші люди усіх часів та народів? Краса, як відомо, є акциденцією як матеріальних, так і ілюзорних (уявлюваних, духовних) речей.

Наприклад, існують гарні квіти; так само існують і гарні казки про вічне щастя, у якому буцімто знаходяться людські душі у потойбічному житті; так само існують гарні дитячі казки, гарні пригодницькі романи і так далі, аж до нескінченності. Усе те, що ми називаємо гарним, здебільшого має вишукану внутрішню гармонію та приносить людям, що присвоюють красу як акциденції чи предикати (наприклад, у жінок і у троянд краса – це не акциденція, а предикат) тим чи іншим формам існування матерії і культурно – духовним цінностям, радість та найприємніші спогади.

Наприклад, погляд юнака на дівчину найчастіше призводить до закоханості, тому що цей юнак буде наполегливо стверджувати, що ця дівчина є для нього найгарнішою на світі, але якщо цей же юнак знає, що та дівчина, на яку він дивиться, має небездоганний характер чи якщо він відчуватиме непевність у тому, чи сподобається він їй чи ні, вона відразу – ж перестає йому здаватися настільки гарною, як у тому випадку, якщо він напевне знає, що вона має бездоганний характер і може відповісти йому взаємністю на його пропозицію, чи якщо цей юнак вже є закоханим в іншу дівчину, він так само не зможе сказати про ту дівчину, що він її бачить, що вона є найгарнішою на усій Землі; так само, якщо людина знаходиться у гарному настрої, то її погляд на будь – які, навіть самі, з погляду інших, не дуже гарні квіти, видає їй, нібито вони є дуже гарними, але, навпроти, якщо людина є вбитою горем (наприклад, вона втратила близьку і дуже дорогу собі особу), то навіть найгарніші з погляду громадськості троянди не призведуть до виникнення у неї навіть думки про те, щоб назвати їх хоч трохи гарними; так само закоханим людям усе довколишнє середовище видається їм неймовірно гарним та переповненим гармонії, незважаючи на те, що це може бути самим найгрубішим самообманом.

Наркомани, котрі „ловлять кайф”, „балдіють”, бачачи навіть такі речі, що будь – яка інша розсудлива людина, знаходячись на їхньому місці, маючи тверезий розум, не скаже про ці речі, що вони узагалі мають будь – яку ступінь краси. Гарним чи негарним людина звичайно називає ті речі, що вона у силу пройденого нею виховання під час свого дорослішання (становлення особистості) вже просто звикла називати гарним чи негарним, і якщо вона зустрічає будь – що, що у неї асоціюється з тим, що вона вже знає й у залежності від її характеру, вона відповідно може присвоїти тому новому для неї, що вона побачила, красу як акциденцію чи навіть предикат, хоча насправді це може бути зовсім не так, наприклад, погляд на маленьке кошеня, що грається, майже завжди викликає у добродушних та м’якосердих людей посмішку й самі приємні почуття, і вони в силу своїх схильностей можуть з упевненістю казати, що це кошеня є дуже гарним, незважаючи на те що у той же час злостива сусідка особи – власника того кошеняти може навіть відверто виказувати найгрубіші прокльони на це кошеня і може навіть спокійно убити його, і при цьому їй навіть у голову не приходить думка про те, що це кошеня є хоч трохи гарним, хоч це й може бути незаперечним фактом.

Подібним чином алмази, рубіни, смарагди деяким людям здаються дуже гарними та привабливими, у той же час як іншим людям більш гарними можуть здаватися камені меншої цінності, наприклад, менш коштовні яшма та нефрит. Таким чином, підсумовуючи усі ці міркування, можна вивести єдину загальну формулу визначення краси: Акциденція краси є сугубо ідеалістичною рисою характеру кожного окремо узятого індивідуума і усього людського суспільства в цілому, та залежить переважно в силу сформованого твердого переконання, котре виробилося у тому чи іншому суспільному середовищі на протязі довгого періоду часу, в умовах якого кожен індивідуум пройшов період становлення особистості та набув сугубо специфічні схильності до присвоєння акциденції краси, залежить насамперед від характеру наявної системи цінностей та твердо усталених поглядів на навколишній світ.

Але виникає питання: Яким – ж чином тоді можна довести той незаперечний факт, що золоті вироби мають неминучу цінність в очах кожного окремо узятого індивідуума, незалежно від його статі, віку, пройденого виховання та соціального статуту? Найбільш вірогідною є та думка, що думка про те, що золоті та срібні вироби вважаються найбільш коштовними, склалася у людському суспільстві ще у дуже стародавні часи, через що вона є в усьому світі домінуючою.

• Tweet