Боятися хвороби — страшніше, ніж хворіти
Автор: Світлана БОЖКО
У симпатичної двадцятирічної і цілком сучасної Ірини була дивна потреба розповідати про свої хвороби. І не лише розповідати. У курилці вона, абсолютно не соромлячись, могла підняти спідницю і всадити собі в стегно шприц із вітамінами. На лекції, голосно оповістивши всіх: «Мені погано», — чекати, поки півкурсу, зірвавшись зі своїх місць, принесе їй рятівний валідол. Однокурсники й викладачі щиро вважали Ірину мало не смертельно хворою, щоправда, діагнозу її важкого захворювання ніхто не знав: то вона «сліпла» й ходила з пов’язкою на очах, то пригоршнями ковтала пігулки від серцевої недуги, то щохвилини вимірювала тиск, запевняючи всіх, що перенесла на ногах мікроінсульт. На п’ятому курсі Іра вийшла заміж, а через місяць у неї виявилася нова хвороба. Ірина так правдиво стогнала і скаржилася на біль внизу живота, що лікарі «швидкої», яку викликав чоловік, не сумнівалися в діагнозі: позаматкова вагітність. Прямо зі студентського гуртожитку Ірину повезли на операційний стіл. Яким же було здивування хірургів, коли, розрізавши хвору, вони не знайшли ніякої вагітності — ні маткової, ні позаматкової. Обстеживши дивну пацієнтку, лікарі констатували: абсолютно здорова. Куди поділися тоді відшаровування сітківки, порок серця, мікроінсульт і багато інших страшних захворювань? Нікуди, тому що їх ніколи й не було. Ірині знадобилася допомога лише одного лікаря — психіатра.
Іпохондрія — хвороблива турбота про власне здоров’я й перебільшена увага до різних тілесних або психічних відчуттів. На цьому грунті в людини розвивається невроз, унаслідок якого турбота про здоров’я домінуватиме все її життя. Сильнішим проявом іпохондрії є помилкова переконаність у наявності якої-небудь хвороби. Мені якось розповідав онколог, що в нього була пацієнтка, переконана, що в неї рак. Через постійні скарги самі лікарі засумнівалися в результатах аналізів (вони були хорошими) і запропонували хворій операцію. Коли розрізали черевну порожнину, ніякої пухлини не виявили. Але тільки після цього жінка заспокоїлася — значить, раку дійсно немає. Втім, не виключено, що через деякий час вона «знайде» в себе ще яке-небудь страшне захворювання й знову вимагатиме радикального лікування. Тому що страх за власне здоров’я дуже важко піддається лікуванню.
Розвиток іпохондрії може бути пов’язаний з важкою втратою, самотністю, відчуттям гніву, бажанням помститися за образу або привернути до себе увагу. Початок цієї хвороби у вас цілком може бути пов’язаний з тим, що після перенесених травм батьки приділяли підвищену увагу вашому самопочуттю, і ви звикли прислухатися до будь-якого поруху в організмі.
Іпохондрик не прикидається, він твердо й щиро вірить у реальне існування фізичної недуги. І поки він сам не почне критично ставитися до своїх страхів, ніщо йому не допоможе. Дуже часто під іпохондричними синдромами ховається шизофренія. При цьому роками можуть не виявлятися характерні для шизофренії розлади мислення (наприклад, галюцинації, голоси). На відміну від неврозів, при шизофренії не спостерігається періодів поліпшення самопочуття, світлих днів, а обтяжливі відчуття мають характер ілюзорних, химерних, незвичайних: «злипання і розлипання мозкових оболонок», «дзижчання в мозочку», «булькання в грудях», «клацання в серці», «вібрація в голові». У таких людей часто можуть виникати напади страху смерті або боязні збожеволіти.
Чомусь людина дуже ображається, якщо їй говорять, що її хвороба — психічна. Але хіба в тій самій шизофренії є щось постидне, хіба це не серйозна хвороба? Звичайно, ні. До історії лікування цієї хвороби увійшло ім’я видатного психіатра Кандинського, який описував шизофренію, спостерігаючи за собою. Він був хворий, знав це, але зміг піднятися над своєю недугою, поставитися до неї критично.
Головне — не страждати!
Багато людей, потрапивши в біду, занурюються в свої переживання. Весь час думають про них, діляться ними з оточуючими, шукають співчуття, ображаються, якщо не зустрічають його. Лягаючи спати, перебирають у пам’яті всі деталі події, а прокинувшись, відразу ж згадують про те, які вони нещасні. І невідомо їм, що це дуже шкодить їхньому здоров’ю. Яким же чином?
Коли людина потрапляє в полон негативних емоцій, таких як горе, тривога, страх, біль душевний або фізичний, усі системи її організму функціонують набагато гірше, ніж звичайно. І тим гірше, чим сильніші ці емоції. Коли людина переживає, їй важче мислити, рішення, що приймаються нею, дуже часто нелогічні й викликають у оточуючих жаль, подив і навіть протест. У неї порушуються сон, апетит, падає працездатність.
Але найнеприємніше і навіть найнебезпечніше полягає в тому, що надмірне напруження головного мозку, викликане стражданням, нерідко, подібно до удару блискавки, може вразити майже кожний орган. Найуразливіша серцево-судинна система, що проявляється в гіпертонічних кризах, крововиливах в мозок, нападах стенокардії, інфарктах міокарду. Може також початися виразковий процес у шлунку і дванадцятипалій кишці, розвинутися бронхіальна астма, діабет, тиреотоксикоз, екзема... Тому зробимо для себе чіткий висновок — страждати шкідливо!
Як же звільнитися від тяжких переживань? Необхідно відразу ж почати приймати ліки з групи транквілізаторів або антидепресантів. Можуть допомогти препарати валеріани, собачої кропиви, брому. Не слід вживати алкоголь, який, як правило, лише посилює важкий стан, у якому перебуває людина, підсилюючи депресію. Користуватися ліками краще під контролем лікаря — він точніше встановить особливості вашого психічного стану, знайде найкраще поєднання, дозування і визначить тривалість вживання ліків.
А якщо приводи для страждання почнуть частішати, якщо настане «чорна смуга» в житті? Не можна ж кожного разу рятуватися тільки ліками — вони нерідко мовби «п’янять», позбавляючи можливості жити нормально. Що ж робити? Проявляючи співчуття, ми кажемо людині, з якою трапилося лихо: «Намагайся не думати про це! Життя триває!» Порада вірна, але, на жаль, нездійсненна. Тому що звільнитися від чіпких кайданів страждання далеко непросто, його не викинеш з голови, як непотрібний папірець з кишені. Але є інший шлях, інший механізм — психічної самодопомоги: страждання, виявляється, можна витіснити. Чим? Такими уявними образами, такою упорядкованістю думок, які здатні завжди поліпшити настрій. Це можуть бути спогади про дорогих вам людей, красиві пейзажі, улюблені мелодії.
Практично це робиться так: потрапивши в ситуацію, що ранить мозок, треба негайно, не втрачаючи жодної секунди, напружити сильно всі м’язи тіла (рук, ніг, тулуба, шиї та обличчя), зберегти таке напруження протягом 3—5 секунд на висоті вдиху, а потім миттєво скинути його й спокійно повільно видихнути, уявивши, що всі м’язи стали повністю розслабленими. У цю мить розслабленими після напруження м’язами, як громовідводом, минувши внутрішні органи, починає йти з мозку напруження, яке завжди є небезпекою для здоров’я як психічного, так і фізичного.
Таку процедуру, як напруження-розслаблення, треба виконати кілька разів поспіль. А потім «вставити в мозок касету» з тими уявними образами, які можуть вас заспокоїти й створити гарний настрій. І всіма силами утримувати ці, можна сказати, рятівні образи у фокусі спокійно зосередженої уваги доти, доки вони не стануть стійкими. Бо страждання не здають легко своїх позицій, вони знову й знову прагнутимуть підпорядкувати собі ваш мозок. Але в тому й полягає мистецтво витіснення страждань, аби корисні уявні образи, що несуть гарний настрій, зробити в своїй свідомості домінуючими. Доклавши деяких зусиль, цього можна досягти за 2—3 хвилини.
P.S. Через десять років після закінчення університету я зустріла Ірину в центрі Києва. Виглядала вона чудово і справляла враження цілком щасливої людини. Виявилося, її перший студентський шлюб розпався, але вона ні про що не жалкує, тому що другий чоловік — «практично ангел» і на десять років старший за Ірину. І тут же без жодного переходу однокашниця захоплено почала розповідати мені про хвороби, які підстерігають сорокалітніх чоловіків. Напевно, докладнішої лекції про простатит і методи його лікування мені вже навряд чи коли-небудь вдасться почути. Я зрозуміла, що гіпертрофовану турботу про своє здоров’я Ірина переклала на чоловіка. Не знаю, чи стало це рецептом її позбавлення від іпохондрії, чи, навпаки, — у психіатрів з’явився ще один пацієнт, щоправда, вилікуваний від простатиту...
