Вічний двигун
Різні люди з'являються в нашому житті. Вони виникають напливами, то є багато, то пусто. Інколи можна загубитися в них і не знати де справжні, а де підробки. Інколи втрату справжніх людей нашого життя взнаємо занадто пізно. Ніколи неможливо взнати чи не зробили ми помилки у виборі, чи не пропустили найцінніше. Буває, що людей так багато, що відмовляємось від усіх. а коли їх не стає жаліємо за втраченим. Ми - це сукупність заперечень і конфліктів, котрі зкомпановані так уміло, що не руйнують систему, а навпаки - укріплюють. Логіка природи не розкрита. Ми - вічний двигун. Таємниця його компановки далі нерозгадана. Але розкрита енергія, котра не дозволяє йому загаснути - циклічність руху людей в їхньому житті.
але ж вічного двигуна в практиці не існує, а отже, оскільки ми – вічний двигун (за твоїми словами) – то нас теж не існує.
вічний двигун (лат. perpetuum mobile)- уявний, але нездійсненний двигун, що після пуску його в хід робить роботу необмежено довгий час. Кожна машина, що діє без припливу енергії ззовні, після закінчення деякого проміжку часу цілком витратить свій запас енергії на подолання сил опору і повинна зупинитися, тому що продовження роботи означало б одержання енергії з нічого.
От як писав про значення для людства вічного двигуна чудовий французький інженер Саді Карно : “ Загальне і філософське поняття “perpetuum mobile” містить у собі не тільки уявлення про рух, що після першого поштовху продовжується вічно, але дія приладу, здатного розвивати в необмеженій кількості рушійну силу, здатної виводити послідовно зі спокою всі тіла природи, якби вони в ньому знаходилися, порушувати в них принцип інерції, здатного, нарешті, черпати із самого себе необхідні сили, щоб надати руху усьому Всесвіту, підтримувати і безперервно прискорювати його рух. Таке було б дійсне створення рушійної сили. Якби це було можливо, то стало б марним шукати рушійну силу в потоках води і повітря, у пальному матеріалі, ми мали б нескінченне джерело, з якого могли б нескінченно черпати.”
так і ми – якби були як вічний двигун, то хіба б черпали енергію, так необхідну для нашого існування – з любові, відданості, дружби, прихильності тощо??? хіба б було це нам так необідно в житті? а якщо поспостерігати, то можна зробити висновок, що ті люди, які живуть без цих всіх світлих почуттів у своєму житті – насправді не живуть, а просто існують…. як ляльки.., як манекени…
а стосовно вибору – це ж найкладніша річ в житті – прийняти те чи інакше рішення. і ми часто думаємо, що якби в той чи інший момент прийняли б інше рішення, то все було б інакше… ну було б інакше – але чи краще?
світ досконалий і більш досконалим бути не може. а ми – все намагаємось змінити, всюди хочемо втрутитись, у всьому розібратись, все контролювати, і всім розпоряджатись.
і вічний двигун – це нескінченна і романтична мрія подвижників, які хотіли дати людству безмежну владу над природою, жадане джерело збагачення для шарлатанів і авантюристів; сотні, тисячі проектів, так ніколи не здійснених; хитромудрі механізми, що, здавалося, от-от повинні були запрацювати, але чомусь залишалися в нерухомості; розбиті долі фанатиків, обмануті надії меценатів. і причиною цього всього є бажання з нічого одержати все. але нам це не дано самою природою, самою її сутністю.
oxy, а може він існує? ми ще не вивчили повністю себе, вірніше ми вивчили лише мінімум. будь що можна використати в добрих і злих цілях.