Спостереження за собою

Я втомився робити помилки. Занадто часто їх роблю. Знаю як не треба робити, а всерівно так роблю.
Останнє кохання зробило з мене не то зомбі, не то придурка. Воно зробило з мене матрьошку - це така потвора, розрубавши яку Ви знайдете ще один клонований екземпляр і так до нескінченності, поки з великого не стане крапка.
В мені ніби живе декілька людей. Один Я - роблю помилки. Інший Я - все тверезо оцінює і знає як правильно жити. А біда в тому, що все прекрасно знаючи, я таки піддаюсь впливу отого помилкового в мені.
Бувають моменти, що мене відпускає минуле але найгірше те, що потім мною закидує назад з ще більшою силою після чого помилки знову йдуть поряд зі мною.
Я не можу розібратися з усім тим...
Щоб завершити і почати нове, треба знайти відповідь на оті всі питання, котрі створило минуле. Але щось мені підказує - їх не буде. Потрібно просто з грубезного зошита вирвати і спалити листки і продовжувати писати нове. Ця наука провалена. Будемо вчити, пробувати і таки здавати нову науку. І нове повинно стати перфектним. Ідеальним. Найкращим.
Чи справдяться надії? Чи вдасться побудувати ідеал знову?
НЕ ЗНАЮ...
Життя покаже...

• Tweet