Синдром українця
Ми, українці, майже всі, живемо за принципами:
- я наймудріший;
- навколо всі гімно і нічого не варті;
- що б це вкрасти.
Кожен вважає, що він є як не Бог, то майже бог. Його вчинки правильні і нема навіть сумніву в цьому. Кожен крок - це супер стратегічний хід, що ідеально продумано і носить найкращий тактичний характер.
Всі люди навколо не варті і мізинця. Вони всі розумово відсталі і нічого не вміють. Всіх треба вчити розуму і правильного життя, а себе ставити за взірець досконалості. При цьому жодні заперечення не приймаються.
Кожного дня, йдучи додому з роботи треба щось вкрасти. Потрібне воно чи ні але це треба притарабанити додому, будь що, скрепку чи ресору від локомотива. Головно завжди бути в процесі стягнення всього, що криво лежить.
І так от живемо постійно. Сваримось, воюємо між собою, розвалюємо все навколо. Проте говоримо, що жити важко, жити не дають, а самі що? Самі ж то і робимо, створюємо проблеми, котрі розгрібаємо постійно. Місця нашої праці розвалюємо і не усвідомлюємо, що робимо собі гірше. У створенні міцної держави ми не єдині. Питання національності взагалі ніяке. Мову втрачаємо. І це нормально? Може українці перестануть бути такими злими і непотрібними і візьмуть за голову нарешті? Чи це утопічне бажання?
майже всі, крім мене )
це мав би бути 4-й пункт )))
Можливо
Правда це і так складова першого пункту:)))
Вкрасти – то святе.
недарма колись було прислів*я – “щоб ти жив на одну зарплату” )))
Це не прислів’я, це погроза!
та яке то святе?:)
Як у анекдоті:
На уроці географії у школі:
-Діти! Пограймо у гру. Я описуватиму вдачу якогось народу, а Ви будете відгадувати, що це за народ. Добре?
- Домовились!
- Отже, гарний народ: і працюють наче, і гостинні трішки, проте як вип’ють – ховайся, бо буде лихо…
Петрик викрикує:
-Та це ж москалі!
-Ну, які ж москалі, Петрику, вони росіянами звуться… А взагалі то правильно! Сідай. Наступне:
і хазяйновиті вони, у всьому порядок та рахунок знають, тільки от взимку в них снігу не випросиш…
Марічка підскакує:
- Я знаю, жиди це!
Та які жиди – їх євреями кличуть. А взагалі то правильно! Сідай, Марічко.
Остання людність:
хазяйновиті, щирі, гостинні люди, а хати в них маленькі-гарненькі, побілені; поряд мальви ростуть… Все як у казці, проте вийде чоловік з хати, подивиться на хатинку сусіди і зціпивши зуби, промовить:
“А, бодай вона згоріла…”
У класі мовчанка.
-Ну, хто це? Що не знаєте? Чого мовчите?
Тихенький голос з останньої парти:
-Зате ми гарно співаємо…
так, давній анекдот
)
Золоті слова! Важко навіть щось добавити(((( Хоча ні, потрібно дописати маленький такий пунктик про “заграницю” – там все краще ніж у нас, – хоч я там і не бував, але точно знаю що там краще!
Ще кожен українець на підсвідомому рівні ненавидить круті та дорогі тачки. Саме цікаве те що злить не сам факт дороговизни автівки, як її відсутність саме в українця (до речі, частково переплітається із таким пуктиком як маєш гроші – значить вкрав).
той пунктик підходить і під що б ще вкрасти
)
ще є українці, емігранти. котрі живуть закордоном і знають що в Україні просто пекло і роздувать страхи, і поширюють паніку, і плодять байки.
З першими двома пунктами не згодна, бо не бачила такого в своїх знайомих. Третє трохи таки є ((
Ще є названа тут вже заздрість, але вона не лише нам притаманна.
Якби нам трохи більше віри в свої сили та менше боязкості і небажання втручатися, можливо і заздрості та схильності поцупити те, що погано лежить було б менше.
При більшому спілкуванні з людьми вилізуть всі пункти
))
А заздрість то важливо але рашен сусіди нас переплюнули:)
Останній пункт просто в точку!
може колись вилікується?
Українці справді такі, і їм це подобається. Українці звикли жити в такому стилі, і я думаю що більшість це влаштовує. І взагалі як нація ми не маємо багато чим пишатися.
Якраз маємо але пропри велику кількість гордості, маленьке зло псує все на світі.
“Ми, українці, майже всі, живемо за принципами:
- я наймудріший;
- навколо всі гімно і нічого не варті;
- що б це вкрасти.”
Згоден, на жаль зарас так і є.
А що зробити щоб не було?
Це може змінити всім відома фраза. “Змінись сам і зміниться світ”
Не в той степ узагальнюєш. Зараз за цими принципами живуть не лише українці, але й ряд інших слов”янських народів.
Можливо але мене українці цікавлять
Цілком погоджуюсь з автором.
Як на мене, то саме настав час мінятися. Інакше, вже може бути пізно.
Пізно для чого?