Наше задоволення
Чи багато з вас живе в своє задоволення? Думаю, що таких є обмаль. І на це впливає багато факторів нашого життя. Наприклад, матеріальний стан, фізичний, сімейний, робочий, тощо. Люди часто все життя не живуть, а виживають з думкою, що зможуть забезпечити нащадкам життя без проблем. Але тут є інша сторона. Людина створює не ідеальне життя дітям, а те, що б хотіла мати сама, а це вже приводить до того, що діти також будуть змушені вилазити із шкіри, щоб забезпечити собі нормальне життя.
Є і інша сторона медалі. Відсотків 90 тих, хто каже, що не живе кайфуючи, брешуть. Тут просто питання оцінки того, що вже є в них і правильно розставлених пріоритетів. Вони скаржаться, дайте мені Макбук, дайте Лексус, відпочинок на Мальдівах, а при тому всьому мають вдома по 2-3 лептопи, їздять на іномарці, відпочивають в Криму. Ніби ж все є, вони досягли чогось в житті, вони мають те,про що інші мріють. але ж ні, життя погане, я не кайфую. Ми просто невміємо оцінити те, що маємо і прагнемо скочити вище неба.
Але мріяти завжди треба. Прагнення чогось більшого, заставляє працювати і викладатись. Проте це притаманно лише сильним і тверезим людям. Для слабких духом такі речі можуть стати катастрофою з летальним кінцем. Все відносне.
Головне в житті, правильно оцінити можливості і вміло використати всі шанси, котрі нам дає доля.
Реклама в блозі: Світ, у якому ми живемо, повен таємниць. А людська допитливість не знає меж. ЦІКАВО про ЦІКАВЕ - це великий Клондайк для допитливих, книга, що розкриє багато таємниць.
Так это нормально для человека – чем больше у него есть, тем больше ему хочется – этот процесс бесконечен.
Даже не стану перечислять поговорки, связанные с этой чертой человека – их очень много. 
нормально, а сенс?:)
А разве во всем есть смысл?
суть в тому, що інколи не треба багато щоб відчувати радість.
Угу, для того, чтобы быть счастливым совсем не обязательно иметь миллионы. На своем опыте почувствовал как со сменой работы и повышением з/п в 3 раза резко прыгнули и мои потребности
Идущий, можливості збільшують апетити
Аппетит приходит во время еды. Отож
И правду говорят: “Хотеть не вредно. вредно не хотеть”
Що до дітей та батьків не буду навіть починати – це геть інша історія, як то кажуть. А от що до “Лескусу”, “іномарки”, та “відпочинку на Мальдівах у Криму” зауважу вже на власному досвіді. Уся справа у тому, що дехто “мріє” про це все дуже абстрактно – ну як підліток (незалежно від біологічного віку, ага) мріє “поімєть”, вибачте за подробиці, якусь там Клаудію Шифер чи Анжеліну Джолі, цілком свідомо чи несвідомо усвідомлюючи, що цього не буде ніколи. Але ж “хочеться” – тобто “хотів би”. Але чи справді він колись розмірковував, що би він робив коли б таки мав? Ні. У 100% зі 100 – ні. Це один бік питання. Інший бік питання – у доступності того, що вже доступне, і у можливості вже порівняння з тим, що ще може бути доступне чи навіть вже доступне, але за трохи більших зусиль. Для людини, яка максимум на що здатна “омріяти”, це на “іномарку і відпочинок у Криму” – для такої людини “Лескус і Мальдіви” завжди залишаться за межами уяви, за межами реального світу. Ну це як… як Президент.
Він наче й є і наче й реальний: он, по телевізору показують – але це все настільки некорелює з власним життям, що “реальність” існування та навіть держави взагалі – ги-ги-ги – усвідомлюється як щось не надто реальне з точи зору власного світу. Тому й “прагнення” до таких речей – як воно є, звісно ж – також цілком “віртуальне”. Або ж воно починає перетворюватися на таке собі “протиставлення”: нащо та іномарка за 25 тисяч, коли на ці гроші можна купити 10 “Таврій” і міняти їх хоч кожен рік нову? (к) 
А й справді, нащо? 
Питання в тому, що людина, яка вже може вирватися з наявного кола – так, буде прагнути кращого, бо вже може порівняти. Це якщо людина, скажімо так, свідома – і може сама собі усвідомити і порахувати, що можна цього року відпочити і в Криму, але купити “Лескус”, а можна залишити стару іномарку, але на Новий Рік полетіти на Мальдіви. Доречі останнє – не настільки й дороге задоволення.
Але як це пояснити людині, межа уяви якої закінчується на “Криму”? А ніяк не пояснити…
Геть не обов’язково ми “прагнемо скочити” і “не вміємо оцінити”. Якраз вміємо – вже маємо можливість оцінити і тому прагнемо таки “скочити”, але аж ніяк не “вище неба”, а, скоріше, на сходинку вгору. А може – просто трохи вбік. Шкода, звісно, як хто не може – але що ж тепер? Усе життя і своє тепер також жити “як хотіли би жити наші батьки”? А для них уже “Крим і іномарка” були максимумом осяжних мрій – то що робити, як я вже зараз можу вже у реальному житті “осягнути” більше?
А питання й справді цікаве. Я мрію про маленький готельчик на березі моря – себто власний готельчик.
10 таврій то жорстко, краще один мерс і комфорт і безпека і прослужить набагато довше ніж всі таврії разом
)))
Думаю, що мальдіви вийдуть вигіднішою поїздкою ніж крим у всіх планах і аспектах.
Хто його зна – на Мальдіви мене поки що жаба душить страшна зелена й волохата.