Кохання.

Отаке маленьке слово але заховує в собі супер-мега-глибоку суть і ще більше варіантів сприйняття і розуміння цього слова, цього почуття. Кожна людина відчуває його з різних боків, з різних боків сприймає. В коханні є стільки течій, мілин, розчарувань, радості і описати нереально.
Я завжди кажу, кохання є до своєї половини, любов до канапки з ковбасою. Але в той же час я кажу: "Я тебе люблю", що має розумітися як "Я тебе кохаю". Дивно але коли кохаєш, неможливо тверезо мислити, неможливо керувати собою. А ще гірше коли втрачаєш кохання. І найцікавіше бачити себе, чи когось закоханого в то й момент, коли треба віддати все, аби зберегти стосунки. Найчастіше люди роблять багато глупства... Стосунки валяться.
Для ідеального кохання, котре приносить щастя - треба щоб обоє любили однаково, треба щоб обоє не могли і хвилини бути окремо... А таке реально? Побувши разом тиждень, місяць, рік, десять - люди вже хочуть бути наодинці. неймовірно рідко в нашому світі зустрічаються пари котрі все своє життя разом рука в руку. Я вірю в такі стосунки і думаю кожна пара може їх мати. Головне розуміння, головне підібрати ключі одне до одного. Не треба, правда, путати ключі з ниточками. Нитками, якими гарно маніпулювати партнером як маріонеткою. Бажаю всім багато кохання, ключик до щастя в кишені і радості в житті.
Дал кожен зможе прочитати цікаву і велику підбірку статей про кохання... Запрошую.

Чи вірите Ви в кохання? Чи може Ви вважаєте, що це абсолютні дурниці, і тільки повні кретини, які називають себе романтиками, тішаться ілюзією щастя, якого реально взагалі не існує. До того ж, що таке кохання в наші дні, говорить зростаюче, ніби хмарочос, число розлучень. Може люди просто не знають, як ужитися разом, а може, одружилися не з тим, з ким треба було. Хто знає... Можливо, одна з причин цих невдач - те, що чоловіки та жінки просто не знають, як любити один одного. Вони бігають на побачення, дехто навіть закохується. Кохання здатне штовхнути на подвиг чи навіть злочин. Охопленого почуттями спонукає ніби справжнє кохання. Довіра між чоловіком та жінкою досягає максимуму; таке кохання триває, на жаль, недовго. Потім, пора юності минає, емоційна загостреність спадає і трансформується в іншу форму кохання - кохання - гру. В ній немає ні глибини почуттів, ні відданості. Тим не менше юнак та дівчина подобаються один одному. Часто любов-гра переходить в еротичне кохання.

Прагматикам властиве розсудливе кохання (інакше прагма). Воно міцно пов'язане зі свідомістю: окрім прив'язаності та привабливості, цей тип має ще один дуже важливий компонент: вигода (необов'язково в матеріальному плані). Це свого роду негласний контракт, який двоє людей укладають для утворення взаємовигідних стосунків (задоволення якихось потреб, заповнення пустоти тощо).

З тих чи інших причин, кохання може набувати викривленого, ненормального характеру - це Манія - дуже небезпечне почуття. Чи допустимо в даному випадку взагалі вживати слово Кохання - не знаю. Тут є недовіра й ревність, які часто безпідставні. У молодих людей манія зустрічається рідко, але все ж таки бувають випадки.

Багато людей закохуються, бігають на побачення, але тільки деякі щасливчики відкривають, що, окрім усього іншого, вони можуть бути справжніми друзями, а це куди важливіше всього решта. Кохання - дружба - це коли все О'К. Мабуть, це найприємніший з усіх різновидів кохання: між юнаком та дівчиною немає ніяких розбіжностей, вони розуміють один одного і завжди готові допомогти. Воно характеризується високою ступінню самовіддачі, і це почуття міцне та довготривале. Ним закохані також діляться з оточуючими: така пара просто випромінює тепло та ніжність.

Ну а все ж таки, що таке кохання? Кохання - це життя людини. Людина знає, що кохання є, але вона не знає, що таке кохання. Це можна тільки відчути.

Коли ми щось любимо, це значить, що ми отримуємо від цього задоволення. Задоволення, як говорив К. Л'юіс, бувають двох типів: ті, які не будуть задоволеннями, якщо їм не передуватиме бажання, і ті, які і без того хороші. Приклад перших - вода, якщо хочеш пити. Якщо пити не хочеться, навряд чи хтось вип'є склянку води. Приклад других - неочікувані пахощі: скажімо, ви йдете зранку дорогою, і раптом до вас доноситься запах з поля чи з саду. Ви нічого не чекали, не хотіли - і задоволення прийшло як Дар.

Якщо ви бажаєте щастя і якщо ви бажаєте миру, ви повинні дарувати Кохання.

Тільки в Коханні ви знайдете істинне щастя.

Тільки в Коханні ви знайдете внутрішній мир.

Тому плекайте в собі Кохання, живіть у Коханні.

Кохання живе тим, що дає і пробачає.

(с) тут

КАЖУТЬ, ЩО ПРО ЛЮБОВ УЖЕ ВСЕ СКАЗАНО, АБО СОЦОПИТУВАННЯ З ЛЮДСЬКИМ ОБЛИЧЧЯМ
Набридло. Набридло питати про лідерів, партії і профспілки, про НАТО, ЄС та ЄврАзЕС. Ніби без них і життя в країні немає. Але життя походить не від зовнішньо та/або внутрішньополітичних пріоритетів, а від любові.

Що ми всі разом, у загальнонаціональному, так би мовити, форматі думаємо про любов? Яка вона в нас у країні? З нагоди наближення Дня всіх закоханих (він же й День Святого Валентина) соціологічна служба Центру Разумкова вирішила відповіді на ці запитання отримати.

Опитування проведене з 27 січня по 3 лютого 2003 р. в усіх регіонах України, опитано 2023 респонденти віком від 18 років.

І що ж? У нас, напевно, ні з чим так не все гаразд, як із любов’ю. Лише 2% (!) громадян країни вважають, що любові немає, мовляв, усе це вигадки, та ще 2% запевняють, що жодного разу в житті не закохувалися. Тобто абсолютна більшість дорослого населення — закохані, люблять або, в кожному разі, закохувалися, любили і мають намір робити це й надалі.

І що цікаво — міністерства у справах любові в Україні немає, немає навіть завалящого держкомітету, немає гаранта й арбітра, а любов — є. А можливо — саме тому і є...

Що це?

Простеньке таке собі питаннячко: «Що таке кохання?» Громадяни вчинили за принципом «яке питання — така й відповідь» і дружно, у складі майже половини (46,8%) дорослого населення країни відповіли: кохання визначити не можна, у кожного воно своє. Найбільше таких індивідуалістів — на заході країни (52,5%), найменше — на сході (44,2%).

Друга половина співвітчизників виявилася більш схильною до аналізу. Майже третина (30,1%) з нас цілком тверезо вважає, що кохання — це спільність інтересів, поглядів, схожість характерів. Це визначення влаштовує, швидше, жінок (32,6%), ніж чоловіків (27,1%); швидше, жителів сходу країни (36,1%), ніж заходу (23,5%).

Четверо із сотні (4,2%) зовсім уже буденно визначили кохання як звичку (шестеро з кожної сотні чоловіків і троє — жінок); ще четверо з тієї ж таки сотні вважають кохання покликом природи і статевим потягом, не більш. Цих запеклих дарвіністів серед чоловіків набагато більше (6,8%), ніж серед жінок (1,9%); і більше на заході (6,1%), ніж на сході (2,8%) країни.

Тільки троє зі ста зворушливо впевнені у тому, що кохання — це бажання мати дитину саме від цієї-ось людини (двоє зі ста чоловіків і чотири — зі ста жінок). Дивно. Здавалося б, у цьому бажанні — справді все, що можна сказати про кохання: і ніжність, і готовність до самопожертви, і потреба продовжити життя саме-ось цієї людини в ній же, але маленькій...

У сенсі вікових відмінностей у визначенні кохання несподіванок опитування не принесло. Любов як статевий потяг розуміє кожен десятий 18—19-літній (10,4%) і далі плавно — до двох із сотні тих, кому 50 і понад. Настільки ж плавно, але наростає розуміння кохання як спільності інтересів, поглядів, схожості характерів — від 18,9% серед 18—19-літніх до 35,8% серед тих, кому 40—49. Кохання як звичку сприймають лише менше двох із сотні зовсім юних і трохи більш ніж кожен двадцятий (5,3%) з тих, хто прожив у цьому найкращому зі світів 60 і більше років.

Досвід, шановне панство, досвід. Він позначається і на гордій відповіді про те, що кохання в кожного своє. З віком у нас дедалі менше гонору. Солідарні з В. Сосюрою — «Так ніхто не кохав! » — 58,5% юних випускників середніх шкіл — і 39,1% людей того віку, коли вже і кожен джентльмен — пенсіонер. Саме там, на пенсії, стають мудрими: кожен шостий (13,5%) громадянин з пенсійним, за віком, посвідченням уже не зміг відповісти, що таке кохання; серед 20—24-річних таких — лише 4,8%. І, до речі, впевнених у відсутності кохання теж найбільше серед досвідчених — по троє з кожної сотні тих, кому 50—59 і 60 та понад.

...Як же це часто не збігається

Кохання — це двоє. Як мінімум. І нічого шведського на думці ми не маємо. Просто класичні трикутники тут не розглядаються. А розглядається питання, яким ми бачимо об’єкт своєї мрії. Виявляється, що об’єкт має таки національну специфіку. Справді, не були б ми українцями, якби не поставили на перше місце серед рис ідеальної пасії хазяйновитість. Романтика романтикою, але там шкарпетки випрати або кран нарешті полагодити, щоб не нервував... 46,1% прекрасних дам і 42,1% їх потенційних у житті опор та захисників повідомили, що бачать свою мрію насамперед у вигляді хорошого господаря або, відповідно, господині. У градації інших рис спостерігаються певні розбіжності.

Отже, чоловік нашої мрії. Крім того, що він хороший господар, він — чесний (31,3%), розумний (23,8%), справедливий (17,8%), ніжний (17,7%), інтелігентний (17,3%). І нарешті — багатий (14,6%).

Жінка вашої мрії. Ніжна (27,3%), вродлива (26,2%), розумна (21,5%), чесна (21,2%), сексуальна (19,2%). І весела (17,6%). І до цього всього, як було сказано вище, — хороша господиня.

Із сексуальністю — кепські справи, леді та джентльмени. Кожен п’ятий джентльмен переконаний, що леді його мрій зобов’язана бути сексуальною. Леді ж, як з’ясувалося, сексуальність джентльменів мали на увазі дванадцятим пунктом із двадцяти двох запропонованих (8,3%). І ще понад те — вашу, панство, красу. Ален Делон тридцятирічної давності сниться лише кожній приблизно шістнадцятій із нас (6,4%).

Краса, сексуальність і ніжність найбільше важать для жовторотиків 18—19 років (48,6% і по 32,1%, відповідно). З віком важливість вроди аж надто жваво спадає — до 8,9% в групі 40—49-річних. Сексуальність спадає значно плавніше, але якось назавжди, залишаючись важливою лише для, власне, 1,6% громадян віком 60 і понад. Може, тому він і називається віком розквіту політиків?

Отож, краса обернено пропорційна рисам хорошого господаря або господині. Якщо в коханій людині ці риси хочуть бачити лише 15,1% зовсім юних, то серед тих, кому 60 і понад, їх цінують уже 54%. Ніжність залишається важливою і для кожного десятого потенційного політика. Практично не змінюється рівень важливості розуму. А з віком все більше цінуються: ввічливість, мовчазність (!), приязність, справедливість, чесність.

І ще. Ми, прекрасна стать, більше, ніж ви, сильна, цінуємо ввічливість (16,2% проти 8,9%) та освіченість (10,9% проти 5,9%), а ви — чарівність (10,1% проти 2,5%). Ви таки любите очима. А чим ми — вам не зрозуміти. Судіть самі: кажуть, що жінка любить вухами, — але красномовність ваша важливою є лише для 1,5% нас. Очима? Аж ніяк, з огляду на нашу байдужість до вашої вроди. М-м-м... як би це сказати, ерогенними зонами, так, мабуть? Все одно — ні, оскільки ваша сексуальність нас мало хвилює. Отож, у жінці має бути загадка, і вона є.

«...Все возрасты покорны»

Поет таки мав рацію. Переважна більшість (83,7%) громадян країни вважають так само. Прихильників вікової дискримінації лише 11,4%, а вагалися з відповіддю ще менше (4,9%).

Більш ніж кожен п’ятий із нас упевнений, що кохання у житті буває лише одне. Дами, звичайно, впевнені більше — кожна четверта, серед джентльменів — кожен п’ятий.

Рівно половина громадян, без особливих розбіжностей за ознакою статі, вважають, що справжнє кохання — одне, а закохуватися людина може безліч разів.

Для кожного п’ятого (20,5%) чоловіка і кожної шостої (17%) жінки — кохання щоразу справжнє, єдине і перше. Ось так.

Це теорія. У житті — трохи по-інакшому. Один-єдиний раз закохувалися майже третина (31,8%) джентльменів і 40% леді. Щасливі? Можливо, можливо...

У двох-трьох закоханостях зізналися 29,2% сильної менш прекрасної половини населення і 31,6% — слабкої, але прекрасної. Від чотирьох до десяти романів нарахували у своєму житті майже кожен шостий (15,5%) лицар і кожна десята (10,3%) дама; приблизно стільки ж повідомили, що закохувалися понад десять разів. Чи то поганою пам’яттю, чи то й справді безліччю романів вирізняється у нас кожен вісімнадцятий лицар (5,6%) і кожна двадцять п’ята дама (3,9%), які сказали просто — «багато». Отже, загалом і в цілому, закохуватися ми вміємо і робимо це, слід гадати, із задоволенням.

І що особливо тішить — незалежно від віку, майже половина (45,6%) з нас упевнені, що кохання не залежить від економічних та побутових умов, у яких живуть закохані. Правда, 46% нас — реалісти, впевнені у протилежному. Романтиків більше, природно, серед чоловіків (49,6%); реалістів — серед жінок (48,9%). Вагалися з відповіддю на таке просте запитання лише 8,4% респондентів.

І в кохання з першого погляду ми віримо. Незалежно, зауважте, від статі. Майже половина і джентльменів (47,1%), і леді (48,3%) засвідчили зазначену віру без зауважень про те, що самі особисто такого кохання не зазнали; ще 14,9% лицарів і 15,7% дам покладаються в цьому питанні на світовий досвід. І лише менше третини з нас (30,5% чоловіків і 27,7% жінок) не схильні до пристрасті на рівному місці; тих, хто вагається, — ще менше (7,6% і 8,3%, відповідно).

А тепер спробуйте зрозуміти: ми віримо в кохання навіть з першого погляду, ми всі закохувалися і закохуємося, в більшості своїй ми кохаємо всупереч панові В.Маяковському з його човном об побут — і при цьому 41% (!) нас, знову ж таки незалежно від статі вважає, що далеко не всі наші близькі здатні любити когось, крім самих себе. Так, понад половину (52,9%) все ж упевнені в загальній, так би мовити, здатності кохати, але ж. Тут уже не лише в жінці загадка.

...Але я ж не пропоную тобі всерйоз упадати,
з поважними намірами, а так, трішки

Службові романи українські громадяни переважно дивляться в кіно очима Е.Рязанова. Особливо ми, хто вже є і хто буде дружинами. 59% дамського складу країни ставляться до службових романів негативно, вважаючи, що ті можуть загрожувати сім’ї (сім’ям) учасників дійства, що розгортається, на загальне задоволення товаришів по службі.

Джентльмени значно більше впевнені чи то в собі, чи то в сім’ї, але противників зазначених романів серед них помітно менше — 44,9%.

Декого хвилює насамперед робота, від якої службові романи нібито відволікають (чоловіків — 9,1%, жінок — 7%).

Позитив у службових романах вбачає майже кожен четвертий (23,4%) джентльмен, мабуть, не без підстав вважаючи, що романи допомагають триматися «у формі» (15,4%), а вісьмом із кожних ста — навіть підвищувати продуктивність праці. Серед дам триматися «у формі» роман з колегою допомагає майже кожній десятій (9,4%), а підвищує продуктивність праці — шістьом із кожної сотні. Небагато, звичайно, в сенсі продуктивності, але якщо 20 млн. працюючих, і кожен восьмий плюс кожна шоста, — це ж як можна ВВП країни збільшити!

Патетична нота

Чи здатні ви віддати життя за кохану людину?

Слід нас, шановні дами, привітати — понад половину (54%) чоловічого населення країни — справжні джентльмени. Вони готові віддати життя за когось із нас з вами. Кожен восьмий (12,7%) — просто поки що не знайшов таку, за яку варто віддати життя, але вважатимемо, що все ще попереду, отже, разом — 66,7%! Правда, така масовість водночас насторожує — чи не влаштували ми нашим чоловікам таке життя, що його й віддати не шкода? Хоч би там як, а відмовників лише 9,8%. Не визначилися — 23,5%.

З нами, леді, все не так. Віддати життя за коханого готові лише 38,4%, ще майже 20% повідомили, що не мають такого, за якого варто; 13,8% відмовилися відразу, ще до пошуків. У роздумах майже 28%. Не хочеться, щоб це погано нас характеризувало. Вважатимемо, що нас зупиняє турбота про дітей, гаразд?

Цікаво, що готовність віддати життя за коханих найбільше властива людям, загалом, квітучого віку 30—49 років (52%); а найменше — зовсім юним, 18—19 літнім (39,6%) і, скажемо так, трохи літнім, 60-річним та понад (36,6%). Хоча саме у людей цих вікових груп просто немає тих, за кого варто було б віддати життя: серед 18—19-літніх — майже у кожного п’ятого (18,9%); серед літніх — майже у кожного третього (29,9%). Щоб не вдаватися до сумних роздумів — пошлемося на життєвий досвід останніх.

То ми святкуватимемо?

Не дуже, що прикро вражає. Отже, ми всі когось кохаємо, інколи навіть, як з’ясувалося, з першого погляду, але особливо святкувати День закоханих не плануємо. Насамперед — лише 45,7% з нас збираються щось дарувати своїм коханим. Зверніть увагу — помітно менше, ніж віддати життя за коханих. Справді, власноруч вирізати з паперу валентинку і придумати три слова «Я тебе кохаю» — значно складніше...

Тішать, правда, два моменти. Перший — подарунки отримають більше об’єктів кохання, ніж сподіваються, оскільки одержати подарунок розраховують лише 40%. Виходить, на когось із нас чекає сюрприз.

Другий момент особливо приємний — подарунки вручатимуть більше джентльмени (52%), ніж леді (40,4%). Правда, аж надто радіти дамам ми б не радили. Оскільки наші джентльмени мають намір дарувати нам переважно: парфуми і косметику — прірва фантазії! — (16,1%), потім малі сувеніри (12,4%) і, нарешті, себе, тобто їх, любимих, — 11,3%. Причому останнє загрожує насамперед жителькам заходу країни, де дарувати себе збирається кожен десятий з хвостиком, і особливо півдня — там готується обв’язати себе бантиком кожен восьмий. Ні, то добре, якщо під «даруванням себе» мається на увазі пропозиція про спільні відвідини найближчого бюро записів громадянського стану. А якщо ви, мадам, туди вже сходили?

Але й ми не ликом шиті. Ми обдаруємо наших суджених малими сувенірами (14,7%), квитками до театру або кудись (8%) і теж собою (7,2%).

Отримавши подарунки, ми займемося… ось тільки не треба. Залишитися наодинці з предметом пристрасті мають намір далеко не всі. І тут можливі певні, скажемо так, колізії. Оскільки відгукнутися на заклик, він же — назва скандального спектаклю пана Віктюка, має намір майже кожен четвертий джентльмен (і це робить йому честь), АЛЕ — лише кожна шоста леді (15,1%).

Зате окремі леді ризикують мати гарний вигляд біля столу з вечерею при свічках — кожна десята з нас збирається влаштувати таку собі вечірку у стилі «мій незваний, несуджений, приходь до мене вечеряти», але жадає такого марнування часу — лише кожен п’ятнадцятий із зазначених незваних. Співпадуть очікуване і пропоноване, швидше за все, на випадок спільного: вдивляння в телевізор; походу в гості; відвідин ресторану і навіть сауни. Можна також спільно помріяти — по двоє з кожної сотні лицарів і дам збираються саме так провести Валентинів день.

Валентинка Президентові

Написати валентинку Президентові треба. А то незручно все-таки — людина привітала нас із Новим роком, і не лише в телевізорі, а й особисто — надіслала листівку. Щирі вітання від усього президентського серця одержали майже половина (47,2%) громадян країни. (Будемо думати, що й на інших гроші теж виділялися.)

Почуття у відповідь ми й висловимо на валентинці. Почуття були різноманітні, оскільки питання про них ставилися відкриті. Отож, у кожного більш ніж п’ятого (23%) з тих, хто отримав листівку, вона таки всілякі «гаразди» викликала. Наприклад: «дуже приємно», «сподобалося», «зрадів», «так і треба». І, нарешті, «хоч якісь позитивні дії» — що ми теж зарахували до позитивних реакцій тих, хто вітання отримав.

Почуття решти приблизно 77% тих, хто листівки отримав, як ви розумієте, виявилися протилежного характеру. Не всі відповіді можна навести, не нариваючись на статтю про зазіхання на честь і гідність Леоніда Даниловича. З того, що підлягає безкарному оприлюдненню, найчастіше траплялося: «зайва витрата грошей», «невдалий політичний хід», «не читав, викинув, знищив», «знав би адресу — відіслав би назад», «а що він мені доброго зробив?» (респондент, зрозуміло, з Одеси) і, нарешті, «це йому не допоможе». Валентинка вийде не зовсім, звичайно, такою, що підходить до Дня закоханих, але ж головне — не подарунок...

Епілог

Усі казки про кохання закінчуються, як відомо, весіллям — і жили вони довго та щасливо...

Щоб казку втілити в життя, потрібно насамперед наступне (крім взаємного кохання, природно). На думку сильної половини українського суспільства, для щасливого шлюбу важливі насамперед: взаємна повага і така ж підтримка подружжя (77,3%); діти! (74,6%); подружня вірність (72,4%); розуміння і толерантність (72,2%); задоволення сексуальними стосунками (66%). На думку прекрасної половини — приблизно те ж саме, але... Взаємна повага і підтримка — 84,2%; подружня вірність — 80,7%; діти — 79,6%; готовність обговорювати проблеми, що виникають у сім’ї, — 65,8%. І вже потому — задоволення сексуальними стосунками — 57,7%. Тобто, милі наші чоловіки, там, де ви вже готові розпочати… ми б ще поговорили про проблеми...

Найменше важать для наших щасливих шлюбів дві речі: згода в питаннях політики (це важливо лише для 9,1% з нас, не важливо — для 70,6%) і, попри дискусії навколо титульної, корінної, державотворчої та інше, — однакова національність (важлива — для 8,7%; не важлива — для 68,8%). Згода тут, так би мовити, взаємогендерна й без помітних вікових та регіональних особливостей.

Є в казці трохи смутку. Порівняно з січнем 2000 р., коли ми задавали громадянам таке саме питання, зросла кількість тих, хто вважає важливою умовою щасливого шлюбу однакове соціальне походження. Так думає зараз майже кожен п’ятий (18,7%) з нас, а три роки тому — кожен дев’ятий (11,4%); вважають зараз це не важливим — 51,7%, три роки тому — 42,2%. Розшаровуємося помаленьку, шановне товариство...

Зросла й кількість тих, хто вважає важливими однакові релігійні переконання: з 14,3% у 2000 р. до 20,2% зараз; не важливою цю обставину вважали 52,2% наших співвітчизників, зараз — 44,5%. І все б нічого, якби ми справді були щиро релігійні, але ж ні.

Але не будемо про сумне. Хорошого і доброго в результатах цього нібито несерйозного опитування — більше. Ми впевнені, що кохання — не вигадка, не примха, — воно є. І воно з нами — або було, або прийде сьогоднішнього підвечір’я з того ж таки найпершого погляду.

Тому давайте все ж таки відзначимо День усіх закоханих. Ах, яким може бути вечір у п’ятницю, напередодні вихідних! Гаразд, не треба подарунків, тим більше що з фантазією не склалося. Напружте пам’ять, джентльмени. Згадайте хоч щось про кохання. І прочитайте нам вірші, хоча б із шкільної програми. Ми зрозуміємо. Ми знаємо, що друга ознака закоханості — раптовий напад інтересу до ліричної поезії.

Перший — бажання говорити про пасію. Так говоріть! У п’ятницю вранці, прокинувшись, особисто (телефоном, телеграмою, факсом, електронною поштою) повідомте вашій пасії «Я кохаю тебе, мій зайчику». І нехай наш зайчик давно лисий, а зайчиха — вагою з величенького сенбернара, нехай. Або навпаки — зайчик ще не голиться, а зайчиха з підборів падає. Вони — наші кохані. А якщо ваша зайка встигне вас першою запитати: «Ти мене кохаєш?», не відповідайте: «Сміття я виніс» або «Скільки?», а скажіть, нарешті, як нормальна людина: «Так. І дуже міцно».

(с) тут

Кохання — яка то дивовижна гра…
Виявляється, сучасна освічена людина розуміє кохання всього лише як продукт гіпоталамуса! Яке щастя, що великі поети-лірики, які зазнали кохання, не мали ні найменшого уявлення про біохімію. Інакше ми ніколи б не прочитали їхніх дивовижних віршів про кохання, про прекрасних юних дів, блиск очей яких видавав їхнє почуття до авторів. Замість цього ми читали б зараз щось на зразок такого: «І розгулялися мої острогени, і адреналін бушує в крові!» А у вас це не так? Ні? Ах, ви просто закохані! Ви просто не можете думати ні про що інше, крім довгоочікуваного телефонного дзвінка «від того самого Карла» або «тієї самої Клари»? Ваше щастя, що ви не потрапили до рук зголоднілих до слави дослідників кохання! Вони б умить обплутали вас дротами, підключеними до мудрованих апаратів, і дізналися б усю правду про біохімічні процеси, що відбуваються у вас у той момент, коли ви закохані. Давним-давно лицарі-трубадури вже підходили до вивчення складної проблеми кохання, користуючись, до речі, зовсім не науковими методами: вони співали любовні пісні під вікнами середньовічних красунь. По-справжньому науковий підхід до проблеми виявив конгрес на тему «Кохання і потяг», що відбувся в 1977 році в Англії. Психологи зійшлися на тому, що процеси кохання регулюються, мабуть, правою півкулею нашого мозку. Слідом за цим слово взяли біохіміки. Власне, особливих суперечок із приводу того, що кохання — це все-таки почуття, не було. Вони розгорілися навколо того, у якійсь мірі виховання й оточення, з одного боку, і біохімія — з іншого, сприяють появі у світі палко закоханих людей. У процесі вивчення біохімічної основи кохання з’ясувалося, що народна мудрість і деякі прикмети цілком справедливі, ідеться в щомісячнику «Ровесник». Наприклад, не тільки в романах, але й у реальному житті кохання робить людину здоровішою. Колектив учених на чолі з доктором Девідом Макклелландом у результаті цілої серії дослідів зареєстрував у двох категорій людей підвищену концентрацію Т-клітин, що входять в імунну систему організму, котра захищає його від інфекційних захворювань. До першої категорії належали закохані, до другої — люди не закохані, але за складом свого характеру схильні до великого, жертовного й романтичного кохання. Після перегляду одного досить сентиментального фільму в них поряд із піднесеним станом духу відзначалася підвищена концентрація Т-клітин. Крім того, адреналін може викликати підвищення кров’яного тиску й незрівнянне серцебиття від кохання. Американський психолог Етель Персон, чудово розуміючи, що думка біохіміків мало цікавить закоханих і тих, хто жадає любові, написала книгу «Спрага кохання», в якій говорить речі загальновідомі. Але, приведені в «наукову» систему, можливо, вони комусь допоможуть? Тільки не за наказом Кохання може прийти коли завгодно, але тільки не за наказом! Є, щоправда, певні життєві ситуації, що неначе провокують появу кохання. Так, наприклад, часто ми закохуємося тоді, коли тільки-но пережили розлучення. Любовні стосунки нерідко зав’язуються незадовго до закінчення навчання, перед призовом до армії. Як не дивно, але розлука з домівкою може робити «стимулюючий» вплив. Суворі норми моралі в цей момент ніби відступають, звільняючи місце почуттям, що дрімали досі в схованках душі. Звідси так багато любовних історій і романів, що з’являються під час відпусток, подорожей і службових відряджень. Той факт, що такі любовні стосунки споконвічно обмежені в часі, усуває всі сумніви й страхи. Що це таке? Кохання — це одна з найбільших пристрастей, на які здатна людина. Платон визначив кохання як пошук людиною своєї загубленої половини й прагнення стати єдиним цілим. Страх перед почуттям Те, що ми відчуваємо страх перед коханням, зовсім не дивно. Адже, закохуючись, людина йде на ризик; вона повинна відкритися, довіритися, а у відповідь може одержати відмову... Наступного разу людина, яка пережила таке, відкриється у своєму коханні лише тоді, коли буде впевнена в тому, що у відповідь почує від коханого: «Я теж кохаю тебе». Закохані завжди перебувають у тривозі за своє й — ще більше — за почуття іншої людини. Хто з нас не знає про зворушливий ритуал обривання пелюсток ромашки, що передається з покоління в покоління: «Любить — не любить — до серця пригорне — до чорта пошле»? І коли закоханий запитує: «Про що ти думаєш?» — можна не сумніватися, він чекає відповіді: «Завжди тільки про тебе!» У думках одне про одного Зрозуміло, закохані хочуть бути весь час разом. Якщо це з якихось причин неможливо, вони постійно думають одне про одного або ведуть із друзями нескінченні розмови про предмет свого кохання. При цьому вони твердо переконані, що по-справжньому їх ніхто не зрозуміє, тому що тільки їм (ну, можливо, іще деяким літературним героям) відкрилося щире таїнство кохання. Чому саме він або вона? Із часом у душі кожного з нас створюється образ коханого (коханої). Для деяких предмет їхнього обожнювання повинен бути одночасно предметом заздрості з боку навколишніх, це має бути людина, гідна поваги й захоплення. Інші ж готові покохати того, хто бідує, має необхідність у опіці, турботі, підтримці. Або це повинна бути людина, яка володіє тими властивостями душі й характеру, про які ми потай мріємо самі. А іноді в нашій підсвідомості перебуває образ, який повністю відповідає спогадам про наше перше кохання. Перші сварки Це не найстрашніше, що може статися із закоханими. Їхнє почуття, пройшовши випробування сварками й незлагодами, виходить переможцем. Тепер вони знають: щоб утримати кохання, необхідні компроміси, які збережуть їх одне для одного й зміцнять їхнє почуття. Найголовні- ше — це те, що нас двоє, що ми разом, що ми — це МИ. Варто кохати! Кохання — рушійна сила змін. Воно дає нам мужність і сили перебороти власні психологічні бар’єри. Кохання дарує нам відвагу почати нове життя, здійснити нові плани, взяти на себе нову відповідальність. Кохання — прекрасна можливість підтягти ослаблі душевні струни. Страх перед любовними стражданнями ніщо порівняно з усвідомленням того, що ти ніколи не кохав, не ризикував, а виходить, не жив.

(с) тут

Кохання чоловіка має шість вимірів
Виявляється, якщо знаєш, як чоловік розуміє кохання, можна спрогнозувати майбутнє ваших стосунків! Це помітив ще Арістотель і виокремив шість видів кохання.

Агапе – жертовне кохання. Чоловік, що розуміє це почуття як самовіддачу, зробить усе, щоб коханій було добре.

Як він поводиться? Перш ніж освідчитися в коханні він довго за вами упадав. Ви не могли не помітити, що він нічого й ніколи не вимагає у відповідь на своє почуття, кохання його – безкорисливе. Як правило, ваш партнер говорить: «Я віддам тобі все» тощо.

Чого від нього чекати? Таке кохання, звичайно, має безліч плюсів. Чоловік, що постійно жертвує собою і своїми інтересами заради ваших, викликає довіру й заслуговує на повагу. Але не більше цього. Як правило, надмірна турбота швидко набридає і сексуальному потягу це не сприяє. Людині хочеться пристрастей, а одержуєш лише опіку. Чоловіка, що бере на себе роль «люблячого татуся», не вимагає від вас нічого на взамін, ви починаєте цінувати все менше й менше.

Людус – так зване кохання-гра. Воно ґрунтується, насамперед, на сексуальному потязі.

На залицяння такий чоловік часу не витрачає. Адже він вважає, що сексуальний потяг до жінки і є найкращим підтвердженням почуття. Як правило, «приставання» починаються на першому ж побаченні. Він не намагається довідатися про вас як про особистість, кожну відмову «познайомитися ближче» сприймає як особисту образу, може навіть гнівно кинути: «Навіщо ми тоді з тобою спілкуємося?!»

Що довше жінка тримає такого чоловіка на відстані, то більше він до неї байдужіє, адже вважає: якщо жінка не бажає чоловіка, значить він їй – нецікавий. До речі, ви можете помітити, що крім вас кавалер зустрічається ще з кількома жінками, при цьому він не ревнує, коли ви починаєте при ньому фліртувати з іншими. Коли ви віддаляєтеся від нього, він про вас забуває, а потім знову телефонує, щоб довідатися, коли можна наступного разу зустрітися.

Можливо, спочатку вас з таким чоловіком захопить буря почуттів та емоцій. Однак потім, коли пристрасть мине, може з’ясуватися, що окрім сексу у вас – нічого спільного. Чоловік, який вважає, що секс – це і є кохання, як правило, досить егоїстичний, дбає лише про себе. Почуття такого чоловіка дуже швидкоплинні й неглибокі. Як правило, він кохає вас тільки тоді, коли ви поруч, а розлуку переносить дуже легко.

Якщо захочете його залишити, то не дочекаєтеся телефонних дзвінків з вибаченнями чи нічних візитів з оберемком троянд і клятвами про вічну відданість. Словом, ваш зв’язок буде лише пригодою. Якщо не вимагатимете від партнера відповідальності за вас і ваші почуття – довго й добре почуватиметеся з ним у ліжку.

Ерос – чуттєве кохання. Воно базується, насамперед, на відданості і лише потім на фізичному потязі.

Такий чоловік цікавиться вашим життям, він не байдужий до ваших проблем. Не зникає після першої ж проведеної разом ночі. Вам є про що поговорити. Він розповідає не тільки про себе, а й цікавиться вашим життям.

Отже, ви знайшли практично ідеального партнера! Цей чоловік не буде самостверджуватися за ваш рахунок. І ніколи не дорікне: «Я все для тебе роблю, а ти така невдячна!» Він щиро радий тому, що вам добре з ним, йому подобається про вас піклуватися.

Це справжнє кохання!

Манія – кохання-одержимість, як правило, грунтується на пристрасті та ревнощах.

Такий чоловік практично кохає не партнерку, а себе. Тому він постійно намагається самостверджуватися за рахунок інших. Це може проявлятися по-різному, але найчастіше – у формі банального побутового хамства чи принижень «за дрібниці». Такий чоловік неусвідомлено чекатиме проблем у ваших стосунках, а якщо вони не виникатимуть, створить їх сам. Скажімо, йому раптом не сподобається, як ви миєте посуд. Або почне чіплятися, що ви витрачаєте занадто багато грошей.

Такий чоловік бажає, щоб ви були залежною від нього. Він вважає, що жінка повинна кохати його уже тільки тому, що він із нею. Він уникає будь-якої рутини, нудьги і прихильності. Часто змінює друзів, місце проживання, роботу і, як правило, жодного разу не одружується.

Від такого чоловіка чекай патологічних ревнощів. Він ревнує не тому, що боїться вас втратити, а тому, що ви можете «втекти» з-під його впливу. Тому, що слабшою ви будете, тим впевненіше почуватиметься він.

То ж, що більше ви намагатиметеся з ним зблизитися, то далі він віддалятиметься. Й навпаки, коли він помітить ваше прохолодне ставлення до себе, знову прагнутиме вам сподобатися. Потім його почуття знову охолонуть: і так доти, доки вам обом не набридне. Але врахуйте, що такий чоловік провокує розрив сам, аби ще більше підтвердити свою значимість.

Прагма – «розумове» кохання. Такий чоловік говорить, що йому потрібна жінка, з якою було б зручно, а не така, яку він полюбить з першого погляду чи з якою в нього буде приголомшливий секс. Під час знайомства він, насамперед, намагається довідатися, чи хороша ви господиня, чи не схильна до скандалів і таке інше. Словом, одразу намагається зрозуміти, чи зручно з вами будувати спільне життя.

Пристрастей і несподіваних вчинків у вашому спільному житті не буде. Вас постійно переслідуватиме почуття, що вас вибрали як товар. Поки ви даєте партнерові все, чого він від вас чекав, він вас любить. Але як тільки ця основа зникає, неминучий розрив.

Такий чоловік постійно контролюватиме свої почуття і того ж вимагатиме від вас. А тому цілком можливо, що ви відчуваєте спрагу нових відчуттів і почуттів.

Сторге – кохання-дружба. Чоловік розповідає вам про себе все, навіть про родичів до п’ятого коліна. Ви відчуваєте, що можете поділитися з ним усім, чим захочете. У вас ніколи не виникає проблем, як розповісти йому щось, – ви просто підходите одне одному. Ви завжди впевнені у тому, що в будь-якому разі відчуєте порозуміння і підтримку.

Можливо, настане час, коли забракне сильних емоцій – захочеться нових відчуттів. Однак якщо ви знаєте всі думки й бажання одне одного, зближуватися уже буде НІКУДИ. Вам просто стане разом нецікаво! Тому розумніше мати свої маленькі хобі й захоплення, які допоможуть кожному з вас облаштувати власний інтимний простір.

(с) Любов Верес

ЛІНІЇ
Пити пиво. Холодне. Гірке. І не ставити чорних краплин пауз на сорочку: все одно зараз буде прилив - чергова хвиля ночі зіб'є з ніг, чорним кольором все вифарбує й нескоро відійде назад.
Повтори мені, будь ласка, що таке кохання.
А губи мають внутрішній наказ: лишати знаки на голому тілі, торкатися його ледь-ледь, але невпинно.
Кохання... Хіба я знаю, як це пояснити?
Але ж ти щойно вже казала це. Твої вуста це шепотіли тихо.
Мої вуста... А де вони були у ту секунду? Що вони робили?
Шукали шлях під тканину мого одягу.
Кохання - пошук... Пошук тіла... Не маєш сумніву, що саме твоє голе тіло вони шукали?
Ні, ні, вони шукали!
Шукали... Я казала - то кохання, так?
Так, ти казала. Твої вуста казали, шукаючи.
Слухати джаз. Тихий. Повільний. І не дивитися на особисте життя інших: все одно воно не збуджує так, як це робить тіло поруч, як це робить твоє тіло.
Повтори мені, будь ласка, що таке життя.
А серце має внутрішній наказ: лишати знаки на екрані. Лишати лінію тонку на ньому, змушуючи інших на лінію дивитися й тремтіти.
Життя... Хіба ж я знаю, як це пояснити?
Але ж ти щойно... Щойно казала про нього... Воно...
Ні, не дивись туди. Дивись на мене...Невже важливі ті чудернацькі значки?
Ці лінії... Вони ж бо відділяють... життя від смерті...
Не став розділових знаків, якщо не знаєш, чим одне відрізняється від іншого.
... ... ...
Ти пам'ятаєш ту пожежу?
Пожежу?.. То ж була автокатострофа...
Ми ж з тобою були в страшну хвилину разом... Я впевнена...
Хоч ми були... У різних місцях...
Ми були разом. Не дарма ж ми знову разом. Ми...
Ми зійшлися...
Як оці лінії дві з різних кінців у одну точку?
Ні, не дивися туди. І помовч. Ти геть заслабла, бачу.
Ні, я у нормі.
... ... ...
То що ж таке кохання? Тепер ти знаєш?
Тепер... Тепер я знаю. То завдяки тобі.
Простягни руку.
Я не дотягнуся до тебе...
Простягни. Я прошу.
Які жахливі в мене пальці...
То лише тінь. Я їх люблю. Повір.
Я вірю. Я завжди вірила.
! ... !!!
Ридати. Битися на ліжку. Дивитися на губи: шершаві, сухі, кохані.
Чорна лінія. Пряма і довга. Дві лінії не сходяться в одну точку. Безмежна й незворушна.
І плач. І грюкіт. Й крики. Тупотіння чобіт - все залишається під нею. Вона пливе перед очима. Чи біла, чи чорна - тепер незрозуміло, та й не важливо це. Нема вже сенсу вдивлятися у неї.
А пам'ятаєш, ти роздивляла лінії на моїй руці? І обіцяла довге щасливе життя?
А пам'ятаєш, ти дивилася на сонце, що сходило у море? Воно перетворилося на тонку лінію, таку яскраво-червону... Вона так швидко розпливлася...

27 січня 2000р.

(с) Aндрій Муравський

Однобічне кохання
Є дуже багато щасливчиків, які вважають, що їхнє кохання взаємне, і вони віддають один одному стільки ж позитивної енергії, скільки отримують у відповідь. Але буває кохання і однобічне...

Когось вдовольняє ситуація, коли його люблять, обожнюють, а він у відповідь лише приймає таке ставлення до себе і насолоджується цим. А буває, що людина сама закохана до нестями у партнера, який і не уявляє що таке „дарувати такі ж самі почуття у відповідь”.

У будь-якому випадку, кожен живе так, як вважає за потрібне, і кожен отримує певну насолоду від існуючої любові, а саме: хтось дає, хтось отримує. Можливо, той, хто дарує такі прекрасні почуття, зовсім і не потребує відповідних у свою адресу? Можливо, його задовольняє сам процес кохання? Цілком можливо, що та людина, яка приймає як дане любов до себе і не віддає стільки ж, і щаслива від подібної ситуації. Але рано чи пізно і у першому, і у другому типі стосунків з’являються сумніви щодо правильності і взагалі потреби у існуванні „однобічного” кохання. Спочатку виникають сумніви, а потім і прямі запитання. Чи варто витрачати своє життя на людину, яка не цінує твоїх почуттів? Що краще - відмовитись зараз від партнера, який ніколи тебе не покохає і шукати іншого, чи страждати, сподіваючись, що через роки вас оцінять? А ось які запитання задають собі партнери із „протилежного табору”, ті, які не кохають, а лише приймають. Чи варто прирікати себе на життя без кохання? Що зробити, якщо до свого партнера не відчуваєш нічого, крім вдячності: залишитись чи шукати бурхливі почуття?

До психологів звертаються вже потім, коли хтось один не витримує і знаходить інший об’єкт для захоплення. Або через роки спільного життя зустрічає людину, з якою нарешті дізнається про невідоме до цього часу почуття. Та складність полягає у тому, що роки, прожиті у сім’ї, несуть за собою певну відповідальність щодо партнера, щодо дітей.

Який вихід із ситуації? Як їй запобігти вже зараз?

Річ у тім, що будь-яка людина створена для того, щоб жити у любові. У наш час переважно негативного сприйняття світу особливо важливо відчувати себе затишно і комфортно поряд з близькою людиною. Не тільки маленька дитина потребує любові, але і кожна людина у всіх вікових періодах.

Недаремно перед одруженням чи створенням спільного сімейного вогнища існує період, коли двоє людей зустрічаються. Саме цей час потрібен для того, щоб краще пізнати один одного, щоб зрозуміти, чи це саме та людина, яка потрібна вам. Я б радила не нехтувати цим часом і не прискорювати події.

Молодим людям дуже часто здається, що вже після другого побачення можна починати спільне життя та робити „пропозицію руки і серця”. Не поспішайте, придивіться до свого партнера. На жаль, зараз частими стають ситуації, коли причини шлюбу у двох партнерів зовсім різні: хтось розраховує на пристрасть, хтось на безбідне існування, хтось таким чином будує кар’єру і ін. Лише провівши разом якомога більше часу, ви можете дізнатись, чи справді не помилились у виборі. Якщо ви все ж потрапили у ситуацію „одностороннього” кохання і страждаєте від цього, вам треба серйозно вже розбиратися у своєму внутрішньому світі.

Будьте чесними самі з собою і щиро дайте відповіді на наступні запитання. Хто ви із цієї пари: той, хто дарує любов, чи той, хто отримує? Чому ви опинилися саме у цій ролі? Що ви зробили для того, щоб склалася така ситуація? Хто був ініціатором такого повороту подій? Яке сімейне життя було у ваших батьків? У батьків партнера? Чи не подібні чимось ваші історії з історіями батьків? Чий приклад ви наслідуєте зараз? Чи хочете ви щось змінити? І останнє, чому ви погоджуєтесь на те, щоб не отримувати кохання (чи не дарувати його)? Лише відверто „поговоривши” із самим собою, розібравшись зі своїм минулим, ви зрозумієте чиїм життям ви живете. Якщо у вас все ідентичне з життям родичів, то ви просто ідете по знайомій стежці, не наважуючись повернути туди, куди справді вам хочеться. Не повторюйте помилок інших, зазирніть у свою душу і вирішіть, що потрібно саме вам.

Не ображайтесь на свого партнера. Він не винен в тому, що не вміє кохати або не вміє приймати любов. У ваших силах навчити його цьому, використовуючи терпіння і гарне ставлення.

Не забувайте і про те, що для кожного кохання – це своєрідне почуття. Хтось бачить його у ніжних словах і романтичних вчинках, а хтось вважає, що воно по-справжньому проявляється у повсякденній турботі один до одного. Не робіть поспішних висновків і обговоріть це питання з партнером. Можливо, ви відкриєте для себе багато чого нового і навчитесь любити по-іншому.

У вашому житті рано чи пізно все одно станеться саме те, чого ви хочете. Пам’ятайте про це і намагайтеся зробити правильний вибір. Кохання вам!

(с) Наталія Ханецька

Чи віриш ти в кохання?
З таким запитанням я звернулася до нашого університетського студентства напередодні Дня Святого Валентина.

Оля (математичний факультет): Кохання, як і життя, непередбачуване. Відпочиваючи влітку в Кирилівці, я закохалася в одного ді-джея, якого вперше побачила на дискотеці. Згодом у нас закрутився роман. Прикро, але прийшов день розлучатися: я поїхала додому закінчувати 11 клас, а Женя – навчатись у Запоріжжя. Ми не бачилися майже чотири місяці. Я дуже сумувала, оскільки ми навіть не обмінялися телефонами, а за адресу й мови не було… Скінчилася осінь. На зимові канікули тітка запросила мене до себе. І тут вдруге після тривалої розлуки я зустріла його… Це були найщасливіші дні в моєму житті! Зараз я навчаюсь в університеті і зустрічаюсь зі своїм коханим. Просто клас!

Свєта (факультет іноземної філології, російське відділення): Кохання – це коли зустрічаються дві половинки, люди, які не можуть жити один без одного. Це коли розлучаєшся (навіть на кілька хвилин) і вже думаєш про нову зустріч з коханим. Але останнім часом я почала вагатись, чи існує це почуття взагалі, оскільки в мене самі розчарування в хлопцях. Вони за зовнішнім блиском часто не помічають душі дівчини, не цінять її.

Андрій (факультет іноземної філології, німецька мова): Кохання приходить і зникає, а їсти хочеться завжди. Не знаю, як для кого, а для мене на першому місці завжди буде їжа. Адже кохання – це несерйозно. А без хорошого харчування не проживеш.

Таня (економічний факультет): День Святого Валентина… Як я ставлюсь до нього? Напевно, ніяк. Хоча це день, коли люди говорять про своє кохання, про симпатії частіше, ніж завжди. Я вважаю, що освідчуватись треба щодня, щохвилини! Треба намагатися робити так, щоб кохана чи коханий в кожному твоєму вчинку могли бачити трепетне ставлення до себе. А що таке кохання? Кожен вирішує сам. Визначення не існує. Але, як будь-яка нормальна незакохана людина, я задоволена, що існує 14 лютого – ще один привід зібратись з друзями і віддати належне традиції.

Діма (факультет менеджменту): Один відомий філософ (не жаль, не пам’ятаю прізвища) сказав, що “кохання – це стара пісня, під звуки котрої кидаються до танцю навіть літні люди”. Так трапилося і зі мною. Зараз в мене не життя, а суцільна пісня, оскільки я закоханий по самі вуха. Моя дівчина – дивовижне створення, за яке я буду вдячний Богові завжди!

(с) тут

"Що таке кохання?"

На світі є багато почуттів,

Але я хочу ось яке згадати...-

Кохання, що таке кохання?

- Уночі, коли не можеш ти спокійно спати.

Коли в твоїй душі завжди весна

Не дивлячись на стужу й непогоду,

А може це хвороба і вона

Не впустить просто так своїй нагоди.

Ні! Кохання- це коли в твоєм житті

Існує тільки та одна людина,

Яка, як вогник світить уночі,

З якою час спливає , як хвилина.

Вона для тебе, мов жива вода

Мов тепле сонце, мов рясне повітря

Коли ви разом ти вже не одна

В твоєму серці є вона навіки!

Це Божий Дар - коли кохати можеш

Тому до кожного я хочу донести:

Якщо кохаєте, нехай Бог допоможе -

Це почуття крізь роки пронести!

(с) Лада Никольская

"А чи знаєш ти, що таке кохання?"
А чи знаєш ти, що таке кохання?
Чи знаєш ти, що справжнє почуття
Заховатися не зможе за купою страждання
І не відчуєш ти минулого життя,
І враз почуєш стогін серця,
Болючу струнку жалюгідного буття,
Твоя душа на шматочки розірветься,
Як не почуєш милого слова.
І здрогне світло сонячного сяйва,
І вийдуть з берегів велетенські ті моря.
І все тому, що стріла ти кохання.
Воно, як мариво з тобою до кінця.
Та пам'ятай, що сонце гріє тільки влітку,
Коли ти відчуваєш солодкий присмак Божого тепла,
А восени воно лиш сліпить гірко,
Та випромінює червоні іскри ілюзійного тепла.

Трапилось так, що звела разом доля.
Тебе і мене - така Божа воля.
Тремтіли, тремтять і будуть тремтіти
Мої долоні в тому польоті
Та не можу збагнути тієї правди -
Чому від кохання я маю страждати?
Для мене ти радість, тепло і життя.
та не бачу я світла навколо вогня,
Бо тримаєш в собі таємничу ти силу
Могутню, слабку, жорстоку та милу,
Коханням для нас є два різних поняття,
Твоє і моє - не запалять багаття.

(с) Литвинова Валерія

І це лише краплина в океані роздумів на тему Кохання.

• Tweet