ELECTRIC VIRTUAL WORLD

Проблема утрудненого спілкування у психології

Автори: Чуйко Г. В., Кривко Т. А., Томащук У. І.

Спілкування пронизує всі сфери діяльності людини і є умовою їх успішно­сті та найважливішим способом життєтворчості особистості. Роль спілкування у житті людини важко переоцінити, особливо значима вона при забезпеченні єдності трьох аспектів спілкування: комунікативного, інтерактивного, перцеп­тивного. Порушення будь-якої зі сторін процесу спілкування знижує його якість, результативність та ефективність, а подекуди – робить його утрудненим чи взагалі неможливим.

До аналізу феномену утрудненого спілкування зверталися велика кількість вітчизняних і зарубіжних психологів (як дефіцитарного спілкування), зокрема, В.М. Куніцина, Є.В. Цуканова, О.О. Бодальов, Г.А. Ковальова, Б.Д. Паригін, І.П. Шкуратова, В.О.Лабунська, Ф.Баррон, Е.Холл, Н.М.Хенлі та ін., проте його дослідження є відносно новим явищем у соціальній психології.

У науковій літературі даний термін тлумачиться максимально широко: від окремих труднощів, легких збоїв у спілкуванні до психологічних бар’єрів, що спричинюють розвиток конфлікту і призводять аж до розриву стосунків тих, хто спілкується, і межують з деструктивною поведінкою.

Вивчення й аналіз змісту поняття „утруднене спілкування” виявляється важливим і тому, що результати спілкування не цілком відповідають очікуванням партнерів по спілкуванню практично завжди.

Очевидно, поняття „утруднене спілкування” можна вживати як у широко­му, так і у вузькому значенні, розуміти як багатостороннє явище, що формуєть­ся у контексті спілкування людей – представників різних культур, та, з іншого боку, як особливість процесу спілкування та психологічні бар’єри, що заважа­ють не лише досягненню адекватного результату спілкування, його ефективно­сті, але й самому процесу встановлення і реалізації контактів між людьми. Саме вузьке тлумачення поняття є важливішим у межах однієї культури.

Феномен утрудненого спілкування – це явище, що може бути як представ­лене у свідомості партнерів по спілкуванню, так і об’єктивно існувати.

Причини утрудненого спілкування можуть бути як зовнішнього, так і внут­рішнього (особистість яка є суб’єктом утрудненого спілкування) характеру, і не завжди цілком усвідомлюватися суб’єктами комунікативного процесу. Проте, якщо зовнішні, комунікаційні труднощі, а Б.Д. Паригін вважає, що «джерела психологічних бар’єрів закладені в самому факті існування спільності та належ­ності до неї індивіда» [1; 7], можна усунути, наприклад, при відповідному бажа­нні чи узгоджених діях партнерів по спілкуванню, то суб’єктивних, особистіс­них причин, що утруднюють процес спілкування і досягнення його результату (стан напруги, тривоги, незадоволення, дискомфорту, антипатії, неадекватних сприйняття інформації чи самооцінки, ін.) позбутися значно важче.

У психологічній літературі існує значна кількість різних авторських конце­пцій суб’єкта утрудненого спілкування, проте, цілком погоджуємося з погляда­ми В.О.Лабунської та співавторів, що даний феномен відрізняють такі психоло­гічні особливості, як низькі рівні розвитку: здібностей розуміти іншу людину; емпатійних; здатності до ідентифікації; психологічної проникливості, що не до­зволяє швидко зрозуміти проблему та знайти її вирішення; сенситивності, спо­стережливості, комунікативних здібностей, – а також переважання егоцентриз­му, невідповідність рольовим очікуванням партнера, нестриманість, негативний відтінок емоційного реагування, ігнорування прийнятих норм спілкування, спо­творене розуміння себе й інших, упередженість та багато інших особливостей.

Відомою є така класифікація труднощів спілкування: 1) об’єктивні та суб’­єктивні; 2) первинні та вторинні; 3) усвідомлені, реальні та неусвідомлені, що суб’єктивно не переживаються; 4) ситуаційні та стійкі; 5) міжкультурні та куль­турно-специфічні; 6) загальновікові та гендерні; 7) індивідуально-психологічні, особистісні, соціально-психологічні; когнітивно-емоційні, мотиваційні й інс­трументальні; 9) вербальні та невербальні; 10) компоненти структури спілкува­ння [4; 13-14].

Слід зазначити, що причини багатьох конфліктів, взаємних незгод і невдоволень людей як в особистому, так і в професійному житті криються в нерозумінні прийомів ефективного спілкування чи невмінні ними користувати­ся, що й призводить до утрудненого спілкування. Прийоми чи типи реагування людей, які знаходяться у міжособистісному контакті, з точки зору реалізації ме­ти спілкування, можна згрупувати за параметром «ефективність-неефектив­ність». Утруднене спілкування може бути ефективним (якщо в його результаті співбесідники досягли позитивних результатів) та неефективним (якщо досяг­нуті результати не відповідають поставленим цілям).

Часто суб’єкт утрудненого спілкування може мати статус ситуативно-перманентно «важкого»-«конфліктного» партнера.

Конфліктність особистості визначається дією психологічних, соціально-психологічних (до яких належить некомпетентність у спілкуванні) та соціаль­них факторів. Вона може бути викликана ситуативними (наявність бар’єрів на шляху до досягнення мети, посилення нервово-психічної напруги, нерозуміння та його демонстрація, збої у взаємодії, недостатня чи викривлена інформова­ність, підвищена збудливість, які й супроводжують утруднене спілкування) та особистісними (нетерпимість до недоліків інших, імпульсивність, нестрима­ність, упереджене ставлення до людей, неуважність, егоїзм і т.д.) чинниками.

Основними причинами неефективності будь-якого реального спілкування є схильності та звички людини застосовувати при взаємодії зі співбесідником принизливо-поступливі (цілеспрямований вплив, орієнтований на розуміння співрозмовника, який містить реакції недоречного приниження своїх почуттів, прагнень та цілей, а також невиправдані вчинки співрозмовнику) та агресивно-захисні (цілеспрямований вплив, орієнтований на досягнення своїх цілей, що здійснюється у формі, яка може принизити відчуття власного достоїнства, ігно­руючи потреби та інтереси партнера) форми поведінки як неадекватні замісни­ки розуміючого (цілеспрямований вплив, орієнтований на розуміння співрозмо­вника і прояв поваги до його особистості у формі неоцінкових реакцій на її ви­словлювання та емоційні стани) та директивного (цілеспрямований вплив на людину для досягнення своїх цілей, що складається з реакцій, які виражають власні оцінки, погляди, прагнення та цілі) спілкування.

До утрудненого спілкування може призвести застосування одним чи обо­ма партнерами стилю конкуренції у процесі міжособистісної чи конфліктної взаємодії, при якому ігнорується принцип рівності як умова неутрудненого спілкування чи виходу з утрудненого спілкування, не визнається право суб’єкта бути індивідуальністю; стилю уникнення, який виключає взаємодію суб’єктів, які впливають один на одного (відсутньою є взаємна детермінація); стилю при­стосування, яке може призвести до усвідомлення себе як суб’єкта, не здатного змінити поведінку і свідомість оточення, чи взагалі до того, що людина буде не­спроможна усвідомити себе суб’єктом спілкування, не матиме чіткого внутріш­нього образу.

Найдоцільнішими стилями ефективного спілкування є співробітництво та компроміс, в яких людина здатна до рефлексії та самоусвідомлення.

Отже, у результаті утрудненого спілкування мета комунікації зазвичай не досягається, втрачається здатність до відкритого діалогу та досягнення порозу­міння, виявляються непередбачувані перешкоди, зростає непорозуміння, акти­візуються конфлікти.

Література:

1. Парыгин Б.Д. Социально-психологический барьер и его функции // Фи­лософия и социальная психология. – Л., 1974. – Вип.8

2. Бодалёв А.А., Ковалёв Г.А. Психологические трудности общения и их преодоление // Педагогика. – 1992. - № 5,6.

3. Лабунская В.А. От проблемы затруднённого общения к постановке проб­лемы «субъект затруднённого общения» // Психологический вестник. – Ростов-на-Дону, 1997. – Вип.2.

4. Лабунская В.А. и др. Психология затруднённого общения: Теория. Мето­ды. Диагностика. Коррекция. – М.: Изд. центр «Академия», 2001. – 288 с.