Погляд психотерапевта на духовність
В силу своєї професійної діяльності, проводячи багато часу в спілкуванні з різними людьми, приймаючи світогляд і індивідуальність кожного за основу, давно хотів знайти щось таке універсальне, що допоможе подивитись на людську поведінку з «пташиної висоти», що зможе пояснити велике розмаїття людських вчинків, поведінки, життєвих стратегій, - скласти «карту життя»
Сказане нижче можливо викличе в когось бажання дискутувати, а комусь допоможе систематизувати власні знання. Це моя спроба розібратись в таких непростих поняттях як ВІРА, ДУХОВНІСТЬ, БОГ. Можливо ця спроба дещо механістична, але в такому вигляді більш зрозуміла.
Людське життя не схоже на рівну і пряму дорогу, що веде до щастя. На ній багато підйомів і спусків, різких поворотів, глибоких і не дуже глибоких канав. Допомога потрібна людині тоді, коли вона в житті зустрічається з перешкодою, яку не може подолати за рахунок власних сил, знань, умінь, можливостей.
Ці перешкоди для кожного свої - для одного це почуття одинокості і покинутості, для другого це проблеми в сфері спілкування, налагодження стосунків, для третього - хвороба чи фізична вада, що заважає підтримувати загальноприйнятий життєвий темп, для четвертого - стан, при якому людина не знаходить відгуку на свої слова, прагнення, вчинки ( «ніхто мене не розуміє» ), для п'ятого - внутрішня замкнутість і невміння просити допомоги інших в адекватній формі.
В реальному фізичному житті, коли ми натикаємось на перешкоду (яма, канава, паркан), то завжди знайдемо спосіб її подолати, використаємо багато інших способів при неефективності першого, чи просто обійдемо і підемо далі. ІІо - ідеї цей же підхід має бути використаний і в психологічному житті, але практика показує, що це не так.
Натикаючись на психологічну перепону людина діє чи реагує якимось одним звичним способом (характер), коли цей спосіб спрацьовує, то все нормально - життя продовжується, але коли звичний спосіб взаємодії не дає бажаного результату, то наступає психологічна криза, стрес.
По - ідеї, стрес - це сигнал про те, що потрібно змінити тактику, стиль спілкування чи взаємодії, адже звичний спосіб не дає результату а лиш викликає психологічне напруження. Це по - ідеї, а в житті більшість людей продовжують вести себе по-старому, не використовуючи нові способи, навіть коли вони є, чи навчаючись цим способам поведінки коли їх немає (суть психотерапії - вивчити і закріпити новий спосіб взаємодії). Поступово величина стресу наростає, людина виснажується, знесилюється, втрачає віру в свої сили і можливості, переконується в своєму безсиллі, і відповідно втому, що в світі існує щось сильніше за неї. При цьому втрачається цілісність і зрозумілість навколишнього світу. В цьому стані людина потребує сторонньої допомоги, чогось такого щоб допомогло відновити зруйнований світ і психологічну рівновагу, («залатати душу»). З безлічі методів і підходів можна виділити 3 основних - РЕЛІГІЯ, НАУКА, МАГІЯ.
Релігійна філософія (християнська) пропонує людині - змирись з тим що є довольствуйся тим що є (для мене це звучить як - перестань діяти звичним (неефективним) способом, зупинись, перепочинь... молись... Молитва дуже цікава річ - очі піднімаються до неба, але внутрішній зір опускається в глибину
власної душі, тому більшість людей в стані молитви опускають голови... це замасковане, непряме звертання до самого себе, до своїх ресурсів - «знайди інші способи поведінки, веди себе по-іншому, знайди в собі сили змінити поведінку, прийми рішення.
Це допомагає, особливо тим, в кого інші способи взаємодії є, - вони закладені батьками, вчителями, іншими значимими особами, життєвим досвідом, але знаходяться в неактивному стані і молитва їх активує. Для більшості релігійна філософія у вигляді - зупинись, змирись, молись, -дає можливість «перепочити», відчути себе дитиною під крилом Бога чи священика, який веде себе як батько чи вчитель - пояснює, навчає, захищає. Цей перепочинок економить сили і відповідно людина стає краще себе почувати. Тому для багатьох людей, релігія це хороший підтримуючий засіб, можливість уникати життєвих конфліктів, уникати власної відповідальності, розділяючи її з мудрим, сильним, справедливим Всевишнім, а це масивний стабілізуючий життя фактор.
Тому правильно сказав Енгельс, що релігія це опіум для народу, який допомагає розслабитись і забутись у важку хвилину. Як відомо, більшовики в своїй ідеології використали тільки половину цієї фрази, від чого вона втратила свій основний зміст, адже тоді, коли вона писалась, опіум не вважався злом, а був засобом для задоволення і підняття настрою, і в певних дозах є лікувальним засобом і зараз.
В духовному житті нашого суспільства автоматично об'єднуються такі понятті як РЕЛІГІЯ, ВІРА І БОГ, але коли їх розглядати окремо, скласти їм окремі характеристики, то багато речей стають більш зрозумілими.
БОГ - це щось невідоме, значне, велике, непізнана частина ПРИРОДИ, це межа моїх знань... (оскільки рівень знань у різних людей різний, то і поняття бога для кожного має різне значення і різне трактування, але він є у всіх, кожен має свою межу знань, свого БОГА.
Найбільше суперечок може визвати визначення ВІРИ. В вузькому розумінні, ВІРА це те, що йде попереду досвіду, це правильне прогнозування ситуації чи подій, тобто достовірність того, що має трапитись, і я вірю, що станеться саме так а не інакше... Але тоді малозрозуміле як зв'язати між собою два поняття які знаходяться попереду мого досвіду...
Якщо і БОГ і ВІРА знаходяться в майбутньому часі, то як я можу поєднати їх, знаходячись в теперішньому. Тому в широкому понятті ВІРА - це функція нинішнього, здатність сприймати можливе і вірогідне як дійсне... це моє майбутнє, перспектива, яка базується на нинішньому стані моєї душі. Вірити це значить не тільки визнавати за істину, у ВІРІ виявляються та розкриваються особисті цінності, вона забезпечує творчість і є головною життєвою силою, це те, що тримає мене по житті зараз. Тут є місце для біологічного (безумовні інстинкти і рефлекси, що підтримують життя і видову динаміку) і духовного -принципи індивідуальної та суспільної моралі., отже віра також є у всіх.
Що ж в такому випадку різнить людей? різнить ДУХОВНІСТЬ, тобто спосіб поєднання БОГА І ВІРИ.
Я виділяю 3 основних види (способи) духовного поєднання реального життя з невідомим, непізнаним - РЕЛІГІЙНЕ, НАУКОВЕ, МАГІЧНЕ (МІСТИЧНЕ).
ВІРА І БОГ мають бути поєднані в єдинство за допомогою якогось із цих способів, для того, щоб знайти спокій для власної душі, бути в гармонії з ПРИРОДОЮ.
З точки зору РЕЛІГІЇ - перед невідомим потрібно схиляти голову, будувати в честь нього культові споруди, храми, виховувати в собі психологію покори (раб божий). При цьому знецінюється власний досвід (як правило негативний, адже в людині не вистачило ресурсів самій подолати якусь перешкоду), а береться до уваги чужий (позитивний) - заповіді, псалми, послання. Релігійна перспектива - вічне життя, чи вічне покарання і страждання для грішників. Для багатьох людей така філософія звична, підходяща адже вона робить життя стабільним і ясним.
МАГІЯ - найбільш ранній і примітивний спосіб об'єднання нинішнього існування з тим, що знаходиться за межею наших знань, це відзвук язичницьких обрядів з жертвоприношеннями. Тому в діях, словах і вчинках прихильників МАГІЇ звучить тема смерті - заговори, чи заклинання з мотузками, кров'ю, речами чи одежею покійників, спалювання чи руйнування якихось символів, використання жертовних предметів.
Людина що поєднує реальність з майбутнім з допомогою магії, живе в світі чаклунів, екстрасенсів, енергій, наділяє надзвичайними силами і знаннями інших людей (як правило злих, які врочать), предмети, планети, зорі, а свої досягнення мало пов'язує з власними знаннями і вміннями. Для такої людини магія має таку ж реальність як і земля під ногами, оскільки вона більше довіряє чужим словам і своїм фантазіям ніж реальному практичному досвіду.
Прибічників цього механізму багато, про що свідчить стабільність існування різних знахарів, "бабок", екстрасенсів, ясновидців, спасителів, а також популярність гороскопів, які друкує практично кожна газета, чи маса містичних сюжетів в популярних фільмах і серіалах. Деякі прихильники магії називають її наукою, і не безпідставно, адже вона також працює з непізнаним, невідомим, але різниця між магією і наукою в тому, що методологією науки є експеримент (повторення запрограмованих явищ в експериментальних умовах в необмеженій кількості), а магія цією методологією не володіє, а спирається на співпадіння, домисли, фантазії, припущення, що мало сприяє стабільності людського існування, а отже відкидається релігією і наукою.
НАУКОВИЙ світогляд, як механізм поєднання непізнаного з реальністю, має менше прибічників, адже потрібно мати якісь знання, і користуватись ними в повсякденному житті.
Часто можна почути слова про те, що навіщо мені вчити той чи інший предмет, адже "воно мені ніколи не знадобиться". Єдине можу сказати -так говорить людина, яка точно не живе науковим світоглядом. Для науковця важливим є його розум, знання, експеримент, безперервний творчий процес з допомогою яких він активно втручається в НЕВІДОМЕ, відсовуючи його межу, звільняючи місце для нинішнього існування. Тобто він активно і безпосередньо працює з БОГОМ і ВІРА для цього механізму це знання , розум, експеримент.
Комфортність його існування залежить від нього самого, і від тою, наскільки в своїх дослідженнях людина відірвалась від основної суспільної маси (згадаймо Н.Коперника та Дж. Бруно). Навпаки, коли людина живе по науці, спираючись на неї, а не розвиваючи її, то життя її комфортне, стабільне і впевнене. І це життя тим комфортніше, чим ефективніше і збалансованіше людина розвиває в собі поряд з інтелектуальними якостями емоційні, нескільки довіряє своїм почуттям і приймає їх в собі.
Тобто МАГІЯ, РЕЛІГІЯ, НАУКА це різні механізми чи підходи, які забезпечують в людському житті одну і ту ж функцію - ДУХОВНІСТЬ -зв'язок нинішнього реального з невідомим, непізнаним майбутнім. Зараз в ЗМІ багато говорять про відродження ДУХОВНОСТІ. Як на мене, потрібно уточнювати, якому виду ДУХОВНОСТІ надається перевага (релігійному, науковому, магічному). Чим більше в духовному житті людини займає МАГІЯ, то це веде до залежності від інших людей чи подій. "Перекіс" в сторону РЕЛІГІЇ веде до фанатизму, а в бік НАУКИ до цинізму. ДУХОВНІСТЬ відображає ставлення людини до самої себе, де вона бачить своє місце в цій системі.
Психічне здоров'я - це збалансованість взаємодії цих механізмів в такій мірі, щоб людина почувала себе впевненою як особистість, могла самостійно задовольняти більшість власних потреб і при цьому бути членом суспільства, жити в злагоді з іншими його членами, законами, традиціями. На вибір того чи іншого механізму духовності впливають власні знання, потреби, вміння, душевний стан, власний досвід, приклади батьків, вчителів, ідеологія і вплив суспільства.
Ці механізми можуть зустрічатись в чистому вигляді, але частіше ми бачимо якісь міксти з перевагою того чи іншого механізму, науково-релігійний, релігійно-науковий, містично-релігійний і т.д.
Хочу звернути увагу ще на одну категорію людей - тих, у кого відсутній, чи не сформований механізм поєднання нинішнього існування з невідомим, а від того і відсутній "життєвий стержень".
Тому таким людям важко пристосуватися до суспільних моральних і життєвих норм, і живуть вони в стані "хаосу", в світі правопорушень, алкоголю, наркотиків.
В житті кожної людини є місце для всіх механізмів ДУХОВНОСТІ, але ролі які вони виконують різні, і їх взаємодія конкурентна
НАУКА - розвиває суспільство
РЕЛІГІЯ - стабілізує його
МАГІЯ, МІСТИКА - тягне назад.
Взаємодія протилежностей сприяє стабільності системи, і в тому чи іншому вигляді ці протилежності присутні в житті кожної людини.
Духовності не можна навчити (перевчити) її можна лише перейняти (привити), інтегрувати як власний дослід, що ставить відповідні вимоги до педагогів, лікарів, священиків, психологів, а найперше до батьків.
Ці роздуми можуть принести користь тим хто цікавиться духовністю, чи працює в цій сфері.
З ПОВАГОЮ Іван ГАЛУШКО
ЛІКАР-ПСИХОТЕРАПЕВТ
м. ШПОЛА. 2002р.