⇓

Джерело: Галицькі КОНТРАКТИ

Найдавніші кулі для боулінгу було знайдено в гробниці єгипетського фараона, померлого в 5200 році до н. е. Стародавні полінезійці грали в боулінг на доріжках такої самої довжини, як і сьогодні -18,228 метри. У стародавній Німеччині ця гра була частиною релігійної церемонії: вважалося, що той, хто міг збити всі кеглі, має чисту душу.

А той гравець, який не поцілив – грішник. Навіть Мартін Лютер грав у боулінг. Британські королі Едуард II і Річард II під час свого правління суворо заборонили цю гру, вважаючи її шкідливою та азартною. Бо їхні воїни, замість навчатися воєнному мистецтву, цілими днями катали кулі.

Одним з ентузіастів боулінгу був Френсіс Дрейк. Є легенда, що коли іспанська ескадра ввійшла у Ла-Манш, щоб його атакувати, Дрейк і його офіцери на березі спочатку закінчили гру, а потім стали до зброї. Американці захоплюються боулінгом ще з колоніальних часів. У XIX ст. вони дійшли висновку, що цей вид спорту потребує введення єдиних стандартів і 1895 року заснували Американський Конгрес боулінгу.

Сучасного вигляду ця гра набула наприкінці XIX ст. Тоді вперше з’явилася десята кегля (раніше їх було дев’ять), було встановлено стандарти на кеглі, доріжки, кулі та вироблено єдині правила гри. Наприкінці 30-х років XX століття з’явилося обладнання для автоматичного виставлення кеглів і повернення куль. Тоді ж боулінг уперше з’явився в Росії у великих готелях.

Перший в Україні боулінг з’явився 1980 р. у готелі “Київська Русь”. 1998 р. відкрилися два перші боулінг-клуби. Грати тоді в Україні не вміли. Першими вчителями для працівників клубів стали постачальники устаткування для боулінгу. Упродовж трьох років у нас з’явилися свої чемпіони (Сергій Лакманізов), які завойовують перші місця на відомих європейських кубках.